Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

Якщо уявити, що в тій аварії мої батьки вижили та повернулися додому, як мала розвиватися історія?

Адже якби я не стала сиротою, то мені не довелося покидати академію, де я вчилася у початкових класах. Я ніколи не потрапила б у Годамн, а отже, не перейнялася б повагою до ректора і не обрала б спеціалізацію цілительство. А якщо я не була в Академії Проклятих, то...

Я не опинилася на ринку, де покупець із продавцем сперечалися щодо Геррі, і не викупила його. Не познайомилася з Йозефом і не виявилася замкненою в будинку на околиці маленького містечка - Стума. І я не влаштовувалась працювати в Годамн, і…

- Ти чекала на когось іншого? - скривджено спитав демон. Я не знайшла, що відповісти. Просто похитала головою, прийняла квіти та повернулася на кухню.

- Не зважай, - почула мамин голос за спиною. – Вона дуже втомилася сьогодні. Зараз трохи відтане і стане веселішою.

Поки набирала у вазу воду, розглядала зап'ястя, на якому вже звикла носити золотий браслет. Змії на руці не було, разом з нею зникло й те тепле почуття захищеності.

- Як пройшла зустріч? - поцікавився тато у Загіра.

- Як завжди загалом. Багато високопоставлених демонів, більшість із яких один одного на дух не переносять.

Я поставила квіти на стіл і зайняла своє місце, намагаючись не дивитися в очі Загірові. Було дуже соромно і ніяково. У моєму часі цей демон теж спочатку виявляв до мене симпатію, але мене він не цікавив. Як же я познайомилася з ним тут?

- Аргал справді такий самовпевнений, як пишуть газети?

- Газети брешуть, - скривився Загір. - Він набагато гірший. Навколо нього формується дуже сильна партія. Без образ, Чарльз, але людьми маніпулювати набагато простіше, і ат Коріус вміє це робити.

- Які тут образи, - пирхнув тато. - А як же Моріар?

- Переважно зараз його тримає на висоті лише вплив нинішнього логофета, містера ат Нарі. Думаю, якби його задум щодо шлюбу між їхніми дітьми здійснився, то цілком імовірно, що він зміг би перетягнути ковдру на свій бік, але зроблено те, що зроблено. Моріар знову досить голосно посперечався з Дорайном.

Підняла голову і, нарешті, зустрілася поглядом із нареченим. Він усміхнувся мені, відпиваючи з келиха ковток білого вина.

- І як Дорайн? - змогла видавити крізь спазмоване горло коротке запитання.

- Йому не звикати. Ах, ледь не забув! - Загір схаменувся, відставив бокал і промовив: - Завтра ввечері ми хотіли зустрітися у ресторані. Зрештою, зможу познайомити тебе з Дорайном і Крайтом. Мої друзі дитинства, а наречену жодного разу не бачили.

Говорити було важко. Все, що відбувалося навколо, здавалося кошмарним сном. І цей жах ніяк не хотів закінчуватися.

Загір вирішив познайомити мене з...

Але яка різниця, якщо завтра вранці я вирушу до Міністерства і…

Жодна думка ніяк не могла дійти логічного завершення. Погляд метнувся до мами. Вона акуратно нарізала м'ясо на тарілці.

Я повернуся до Міністерства і маю змінити хід історії. Повернути все на місця, як було раніше. Вимушена буду розвернутися, заплющити очі й дозволити, щоб батьки встигли на той злощасний поїзд та…

- Ель? - покликав Загір. Обернулася до нього і ніяково усміхнулася:

- Так, звичайно. Як скажеш.

А чи може бути так, що мені не доведеться знову переписувати історію?

- А хто ще буде? - уточнила, опустивши очі в тарілку. Їсти зовсім не хотілося, але я старанно колупалася у салаті. - Ірма?

Загир підозріло притих. Мама відклала ножа. Передчуваючи ще одну неприємну новину, я підвела голову і подивилася на нареченого. Його погляд був стривоженим.

- Хіба я розповідав тобі про Ірму?

Селена незрозуміло переводила погляд із напруженого ректора Голданарі на мене. Я підібгала губи, не розуміючи, що не так з моїм запитанням, а потім припустила:

– Я десь чула її ім'я. Адже вона з Крайтом ...

Загір зітхнув і відвів очі. Відклав прилади й сказав:

- Не найкраща тема для сімейного застілля, тому попрошу місіс і містера Міон пробачити мені, - потім він глянув на мене. Крижані шипи страху знову різко розрослися всередині тіла, проколюючи легені. - Ми намагаємося не говорити про Ірму. Вона була дружиною Крайта, а ще людиною... вона дуже хотіла повноцінну сім'ю, народити дітей, але кожна спроба закінчувалася погано. Три роки тому після чергової невдачі вона наклала на себе руки. Крайт досі не змирився з її втратою.

Удар виявився набагато болючішим і несподіванішим, ніж я могла уявити. Абсолютно розгублена та розбита, опустила голову. Майже не чула голосів за столом.

Якщо я не стала цілителем, то й не було тієї зустрічі у третьому шпиталі. Я не врятувала життя малюкові Віттору. Не врятувала Ірму.

Мама торкнулася мого плеча, повертаючи у реальність. Я облизнула пересохлі губи, підвела голову і, перериваючи розмову Чарльза і Загіра, яку батько почав у спробі згладити ситуацію, запитала:

- З ким буде Дорайн?

- З дружиною, - здивовано відповів демон. У грудях розірвався магічний пульсар, але я змусила себе поставити ще одне запитання. Хоча відповідь вже крутилася у свідомості.

- Як її звати?

- Наріне ат Лагруні.