Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

Сестра Дем'яна посміхалася, але очі видавали її справжні емоції. Не знаю, чи помічав це сам Байсаров, адже на нього дівчина дивилася інакше, а от варто було їй поглянути в мій бік, вираз очей моментально змінювався.

–– Як ви познайомилися? –– запитала Аліса.

Я й рота не встигла відкрити.

–– Довга історія, –– кинув Дем'ян.

–– Чудово, так навіть краще, –– приторно солодким тоном заявила його сестра. –– Я з радістю б послухала, як вдалося зачепити на гачок такого природженого холостяка. Чим Катя тебе пройняла? Які в неї секрети? Раніше ти міняв своїх жінок як рукавички, а тут раптом усе стало серйозно. Що змінилося?

–– Не важливо, –– коротко відповів Байсаров. –– Так просто склалося.

–– Так? Я ось просто дивлюся на Катерину та намагаюся розгадати цю таємницю. Бачу, дівчина гарна, але одної лише краси замало. Ось і цікаво.

Дем'ян припечатав сестру важким поглядом.

–– Що не так? –– знизала плечима та. –– Уже й поговорити не можна? Катю, а ти чому мовчиш? Така скромниця.

–– Мені нічого сказати, –– знизала плечима я.

–– Дар мови відшибло? –– Аліса усміхнулася. –– Розумію, я б і сама рада відхопити такого нареченого.

У кожній фразі дівчини відчувалося бажання підчепити, але мене таке зовсім не зачіпало. Плювати мені на Алісу. Я й не хочу їй подобатися.

Моє головне бажання –– опинитися подалі звідси.

Але навряд чи це вдасться зробити найближчим часом.

–– Алісо, тобі страви не до смаку? –– похмуро запитав Дем'ян.

–– Ні, що ти...

–– Тоді звідки стільки запитань?

–– Я просто хочу пізнати Катю краще.

–– Катя сама про себе розповість, –– кинув Байсаров. –– Якщо захоче, а якщо ні, то нехай мовчить. Досить її діставати.

Аліса замовкла. Зцідити отруту не виходило і дівчина помітно похмурішала, але відкрито висловитися не наважувалася.

Виникла сильна напруга, хоч ножем розрізай. Хоча ситуацію трохи врятувала зміна страв. Поява слуг розрядила обстановку.

–– Я скоро повернуся, –– видав Дем'ян і насупився, дивлячись на екран свого смартфона, після чого чоловік різко піднявся і відійшов.

Мабуть, комусь телефонував.

Ми з Алісою залишилися наодинці. Я розуміла, що тепер шматок у горло не лізе. Мені взагалі не хотілося перебувати поруч із дівчиною, яка явно мене не виносить.

–– Скільки? –– різко запитала вона.

–– Що?

–– Скільки ти хочеш, щоб раз і назавжди залишити мого брата в спокої? Давай, назви суму, я заплачу.

…

–– Мільйон доларів.

–– Ти жартуєш?

–– Ні, я серйозно.

–– Зовсім здуріла?

–– І справді. Щось я продешевила. Давайте мільярд. А краще відразу два –– молодій матері з дитиною потрібно багато.

Звісно, я конкретно знущалася. Та я сама б заплатила комусь мільярд, щоб Дем'ян від мене відстав. Уся ця ситуація з життям у його будинку мене дико напружувала, а сусідство зі стервою-сестрицею особливо. Два чоботи пара.

Утім, мені стало цікаво, чому це вона вирішила мене позбутися, навіть грошей запропонувала.

–– Тобто я настільки тобі заважаю, що ти навіть готова позбутися великої суми, аби позбутися нас сином? –– закинула вудочку.

–– Так, заважаєш! –– прошипіла вона. Наблизилася і заговорила ще тихіше, щоб ніхто нас не почув: –– Ти взагалі намалювалася невчасно і маю певні припущення.

–– Це які?

–– Усе елементарно –– дізналася, що мого братика випустили з в'язниці, і вирішила... До речі, ти знаєш, за що його туди запроторили?

–– Не знаю і знати не хочу!

Якщо це якесь убивство, мені подробиці не потрібні. Я і так його побоююся.

–– А я тобі скажу –– він трохи розважився з донькою великої шишки нашого міста, і та накатала на нього полотно, що він її зґвалтував, –– вона явно раділа, смакуючи подробиці.

–– А може, це так і було?

–– Я тебе благаю, вона лише хитра стерва. Хотіла роздобути мого брата собі в чоловіки –– крихітка за ним просто вмирала. Мріяла про весілля. А коли він її послав, дівчина не на жарт розлютилася.

–– Повірити не можу, що хтось хоче бути з ним настільки сильно, –– і я анітрохи не брехала.

Особисто я б утекла звідси щодуху, забувши про все як страшний сон.

–– От тільки не треба вдавати з себе наївну дурепу, –– цокнула язиком вона. –– А сама які переслідувала цілі, коли стрибала в його ліжечко? Або скажеш, що тебе він теж того, силою змусив.

О, ні, за всієї моєї ненависті до цього чоловіка сказати цього я не можу. Мені навіть було трохи соромно згадувати те, що ми творили разом.

–– Ні, такого не було, –– не стала брехати я. –– Але в моєму з ним зв'язку не було жодної користі.

–– Та годі! Ніби ти не знала, скільки мільйонів на його рахунку. А коли татко відсипле йому спадок, додасться ще набагато більше.

–– Мені все одно на його гроші.

–– Три рази «Ха»! Абсолютна нісенітниця!

–– То що ти мала на увазі, коли почала говорити про те, що я дізналася, що твій брат вийшов із в'язниці і я вирішила... Що ж, по-твоєму?

–– Прибитися до його грошенят, звісно, що ж іще! –– безапеляційно відрізала вона. –– Мабуть приповзла до нього демонструючи свого синочка. До речі, там довести ще треба, чий він.

–– Та що ти таке верзеш! –– скипіла я. –– Я навпаки, робила все, щоб він нас не знайшов! Але якимось чином він усе ж таки до нас добрався, і я не розумію, навіщо! Я б просто зараз пішла звідси!

–– То йди! Чого чекаєш?

–– Ти ж прекрасно знаєш свого брата, тікати марно. Він знайде нас знову. І все ж таки відповідай ще на одне запитання: чим я завадила особисто тобі?

…

–– Може, ти мені просто не подобаєшся! –– огризнулася Аліса. –– Тим і завадила.

–– Щось сумніваюся, –– тепер я зробила крок до неї ближче і заговорила вже не таким добродушним тоном, як раніше. –– Чомусь мені здається, що справа зовсім в іншому.