Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Врятуй мене, якщо зможеш" автора Ольга Християнчук. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 83
Перейти на сторінку:
Розділ 10

По телевізору показують якийсь іноземний серіал. Молода пара емоційно виясняє відносини, та я майже не звертаю на них уваги. Мої думки літають далеко, там де недавно я боролась за своє життя, там де щосили намагалась врятувати хлопця, котрого терпіти не могла. Саме там на сурових схилах, у смертельно холодному снігу я тулилась до нього, щоб зігріти, вперше говорила з ним спокійно, без взаємних звинувачень. Здається тоді я пізнала зовсім іншого Давида, на долю секунди він був справжнім, і такий Давид мені навіть трохи імпонує.

Серіал набридає і я перемикаю канали. Побачивши знайомих рятувальників, зупиняюсь. Вони стоять на фоні лижної траси і активно розповідають про пошуки двох молодих людей і їх спасіння. Вони говорять про нас. Один з них, той що хвалив мене на горі, говорить, як я героїчно рятувала друга. Потім кадр міняється і на екрані вже я, на лікарняному ліжку. Похмуро відповідаю на запитання, обличчя бліде, вигляд маю втомлений. Поруч сидить веселий Дмитро. Всього не показали, вирізали більшу частину, і я цьому тільки рада. Потім показують Давида. Я автоматично прибавляю голосу на пульті, уважно дивлюсь, затамувавши подих. Його вигляд гірший ніж в мене. Голова перемотана, на нозі наложений гіпс, його вираз обличчя досить болісний і знесилений. Репортерка активно задає питання, він в’яло відповідає хриплим голосом. Я рада його бачити, щаслива, що він живий.

-         Ваша подруга досить кмітлива, - веселий голос репортерки звучить у моїй палаті. Зайшла мова про мене, я прислуховуюсь. – Вона сховала вас від непогоди у ямі, яку сама ж вирила. Як ви вважаєте, завдяки цьому ви врятувались?

Я завмираю в очікувані відповіді. Чомусь мені дуже важливо, що скаже Давид. На мить його обличчя проясняється, губи розтягуються у ледь помітній посмішці і зелені очі дивляться з екрану прямо на мене. По спині біжить холодок, стає ніяково.

-         З нею не страшно потрапляти в небезпечні ситуації, в цьому я переконався. Вона зігрівала мене своєм тілом, і саме це дозволило мені дожити до ранку. Вона була моя надія.

Я вимикаю телевізор і виходжу з палати. Швидко іду по коридору з бажанням побачити Давида. Дивне раптове відчуття оселилось глибоко в душі. Наче якась прив’язаність. Я не розумію, що зі мною відбувається, але знаю точно, що як раніше, я до нього відноситись вже не зможу. Це наче коли приручаєш бездомну тваринку і береш зобов’язання на себе піклуватись про неї.

Ходжу від палати до палати, заглядаю у кожну, поки на п’ятій чи шостій не зупиняюсь. Він лежить з заплющеними очима, можливо спить. Я тихенько заходжу в середину. В палаті більше нікого не має і я з полегшенням присідаю на стілець біля ліжка. Якусь мить просто на нього дивлюсь і в серці відчуваю дивне тепло. Невже я до нього прив’язалась? Та не може бути. Разом ми провели лише добу.

-         Прийшла перевірити чи ще живий? – очі закриті, та посмішка на його обличчі дразнить мене.

-         Нема чого перевіряти, - відповідаю, намагаюсь бути байдужою, та серце чомусь зрадливо прискорює ритм. – Тільки що бачила тебе по телевізору. На помираючого не схожий.

Він розплющує очі, дивиться на мене уважно.

-         Я теж дивився. Дмитро напевно добре турбується про тебе, - мені здається, чи я чую в його голосі ревнощі? З якої б це радості?

-         Він довго не затримався, - легковажно махаю рукою. – Як тільки прийшов твій батько, відразу утік.

Давид напружується, обличчя перетворюється на кам’яну маску.

-         Він до тебе заходив? Навіщо? – голос тривожний, збентежений.

-         Просто подякував за допомогу тобі, - відповідаю розгублено.

Давид зажмурюється, стомлено протирає очі, потім дивиться приречено в стелю.

-         Просто так у нього ніколи нічого не буває, - робить висновок.

Я з ним згідна, його батько не простий, та продовжувати цю розмову не хочеться. Оглядаю палату. Така ж як у мене, тільки на тумбочці ціла миска різноманітних фруктів.

-         Тебе я бачу гарно провідали, - посміхаюсь і хапаю з миски мандарин. – Це Аліса принесла?

Я починаю теребити запашний цитрус. Його екзотичний аромат розноситься у повітрі, перебиваючи стійкий запах медикаментів, який за роки вже в’ївся в стіни.

-         Гей, це моє, - жартома викрикує Давид і ловить мене за зап’ясток. Я вириваюсь і продовжую звільняти мандарин від шкірки. – Навіть не запитала.

Він показово хмурить брови. Я демонстративно кладу дольку собі до рота і з задоволенням стогну. Солодкий сік дразнить смакові рецептори, це справді дуже смачно. Він уважно спостерігає за мною з незрозумілим блиском в очах.

-         Гаразд, я з тобою поділюсь, - говорю йому поблажливо.

Відриваю дольку і тягнусь до його рота. Він охоче розкриває губи і прийнявши гостинець, торкається ними моїх пальців. Це виходить наче легкий поцілунок. Шкіру у тому місці закололо, відчуваю, як щоки зашарілись від жару. Я різко забираю руку, лише зараз зрозумівши усю ситуацію.

Давид не відриває від мене очей. Він ніби чекає, що я знову його насварю, як тоді на горі. Та я мовчу. Між нами щось почало відбуватись і це чомусь мене лякає. Не можна захоплюватись мажором, не можна йому довіряти. Нічого хорошого з цього не вийде.

Не почувши від мене протесту, Давид сприймає моє мовчання, як згоду. На обличчі з’являється радість. Він тягнеться рукою до мене, легенько торкається коліна. Я не ворушусь. Якась невидима сила сковує все тіло. А може я просто хочу знати, що буде далі?

А далі він збирається мені щось сказати, та зі скрипом відчиняються двері і в палату вривається дівчина. Вона кидається до Давида, обіймає за шию, а я відчуваю лиш холод у тому місці, де тільки що була його рука.

-         Давиде, любий, який жах, - лепече вона своїм милим голоском і я вже її не переношу. – Що с тобою сталось? Ти весь покалічений.

-         Ларо, заспокойся, все нормально, - ніяково говорить Давид і відсторонює її від себе.

Дівчина заправляє довге, чорне волосся за вухо, роздивляється крізь густі вії свого хлопця і кривить  губки на красивому обличчі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 16 17 18 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук"