Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"

— А ми? 

Плечі Данте напружуються. Мить не рухається, кидає згодом, холодно, спокійно:

— Одягайся. 

Йде зі спальні залишаючи без відповіді. Сідаю назад на ліжко. Дихання ніяк не вирівняється. Враження, що тільки що сталося те, чого не планував ніхто з нас. Щось важливе, можливо жахливе для обох. Але потрібне. 

Цікавить, як має з минулим розбиратися. Не можу зрозуміти, що у Данте взагалі у голові. Загадка, з секретами, котрі надто глибоко у його серці сидять. Глибоко видихаю. Ще годину тому я вирішила припинити мучити себе ним, а зараз сиджу й розумію, що нічого не вдасться. Він не дасть. Сама не зможу. Хіба помру, тоді так, тоді припиню. Ніяк інакше. Надто глибоко у мені очима сирени він засів, під шкіру проник, в саму душу. Всім. Буквально всім. Настільки, що певно, пробачу йому усе…