Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Покохай мене, Стефанія Лін 📚 - Українською

Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покохай мене" автора Стефанія Лін. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 59
Перейти на сторінку:
Глава 9

До оніміння кінцівок дивно сидіти з ним в машині, спостерігати як впевнено веде залізного звіра, й розуміти, що тільки що я відкрилася повністю, а тепер їду за сукнею. Сюр, не інакше. Ні співчуття, ні чогось подібного, наказ розповісти  усе, варто було у голові клацнути й, рішення, що залишаюся.  Через що саме? Чому взагалі прийшов? Чому ті питання ставив? Про Маріана згадав… хвилюється? Подобаюся? А може знову фантазія розігралася? Марні надії швидко в душі осідають теплом, вірою, що як знову розчаруюся? Знову скаже йти, бо не рятує дівчат? Але нащо тоді про минуле казати, з яким розберемося? Разом? Чи він сам?...

Змінилося щось. Перемкнуло, а може взагалі замкнуло у його голові. Напружений, але, на перший погляд, не більше, ніж завжди. Серйозний, мовчазний. Таємничий. Нічого про себе не розповідає. Нічим не ділиться. Я розкрита книга, а він таємний фоліант захований під сімома замками. Яким було минуле? Що накоїв, що батько прогнав, а брат ніяк про помсту не забуде? Чим керувався, коли примчав й, наче оскаженілий, у пристрасті втопив, а потім вчасно спинився? 

— Марку, — тихо промовляю, — реагує одразу. — Чому ти прийшов зараз? 

Він розуміє. Чітко знає, що запитую, чому не вночі, як обіцяв, а вранці, після записки. Зітхає. Рівно, беземоційно, але на повні груди. 

— Ти з Мариною говорила. 

Не хочу робити висновки, які миттю у голові вихором закручуються. З нею був, й так зрозуміло. Чув, мабуть. Можливо, коли подзвонила, у ліжку лежали після приємної ночі. Тому не прийшов. От і відповідь. Її замість мене обрав. Дорослу, красиву, правильну жінку, котра розумно мовчить, або у потрібну мить говорить. 

Відвертаюся до вікна. Відчуваю, дивиться. Дихання збивається, хочеться попросити відвернутися, та Данте не послухає, тому й не намагаюся. Ніч і ранок і мене змінили, в мені щось перевернули догори дриґом. 

— Вона мені подзвонила і розповіла, — додає раптом. 

Розгублююся. Виправдовується? Чи… Що це? Отже, не з нею був? Нічого не відповідаю, а йому певно й не потрібно. Зупиняє автомобіль поруч з великим торговим центром й виходить першим. Я слідом, з подивом дивлюся, коли поруч опиняється та руку подає. Тепер взагалі нічого не розумію. Дивно. Все. І різко та несподівано. З обережністю вкладаю свої пальці у широку долоню. А він стискає їх. Тремтливо, шалено, болісно. В серці смикається незвідане раніше почуття. Не так, як завжди з ним, нове, гаряче, вогнем по судинах тече. Не бажання, не голод, просто інше, наче чуже. 

В торговому центрі заходимо у кілька магазинів. Сама б у такі ніколи не завітала, та Марк веде впевнено, а я слідом. В третьому зупиняємося. Продавчині здалеку бачать клієнта спроможного купити все, догоджають з порогу. Данте наказує принести сукні: сухо, впевнено, називаючи колір сам — зелений. Буквально за секунди навколо цілий вихор зелених відтінків: від салатового до темно-смарагдового. Приміряю усе. Припадає до смаку лише одна з усіх: темно-зелена, зі спущеними плечима та прозорими рукавами. Груди у ній більшими виглядають, а шия витончено. Ця подобається значно більше, ніж попередня, з Мариною обрана. Марк розуміє без слів, каже пакувати. Далі туфельки й сумочка. А потім у салон краси, не той, що жінка водила. Просить нічого не вигадувати, тільки підкреслити. Цього разу макіяж інший. Я на себе схожа, тільки трохи красивіша. В дзеркалі не та сама дівчина, що вчора була, а саме я. Справжня, з румʼянцем та блідою шкірою, з великими очима й хвилястим волоссям. 

— Тепер їсти, — кидає, коли з торгового центру виходимо. 

Не можу так. Все змінилося, варто слова пригадати “я передумав”, та мушу розуміти, щоб… надії марно не розквітали в душі. Зупиняюся поруч з величезним позашляховиком. Марк не доходить до водійського місця, на мене запитально дивиться, спостерігаючи як кутаюся щільніше у куртку. Холодно сьогодні. 

— Поясни мені, — прошу. В очі синьо-зелені дивлюся, не можу прочитати нічого.

— Що саме, Сабріно? 

— Ще позавчора ти не хотів брати сюди, відмовив, прогнав, а тепер сказав “передумав”. Я запитала “а ми”, а ти проігнорував. Поясни, що означає. Будь ласка. 

Данте мовчки розглядає. Я уникаю нагадувати про моє одкровення, котре він ніколи не мав би чути. Уникаю згадувати його ж слова про те, що зламає, про те, що не рятує. Бо теперішні дії нагадують інше, не те, про що говорив неодноразово. Виходить, він сам собі суперечить. 

— Ти не їдеш додому зараз, поїдеш пізніше, зі мною. Здається усе чітко, — відповідає холодно. 

— Але ти прийшов і кинувся на мене. Ти… 

Всміхається кутиком губ.

— Сама просила мене собі. А я просив не суперечити. Марина подзвонила, сказала про твій план. Багато розуму не потрібно, щоб зрозуміти тебе, Сабріно. 

— І тому прийшов та роздягнув? — голос тремтить. 

Чоловік веде плечима. Обходить, ставить пакети з магазинів на заднє сидіння. Потім повертається, кілька секунд допитливо розглядає. 

— Я можу запропонувати не багато. Не любов, не сім'ю. Розумієш? Ти варта більшого, Сабріно. Я хочу тебе, — сухо фактами викладає. — Твоє тіло подобається. Твоя краса і твій язик. Я зупинився, адже займатися тим чим планував, коли дівчина ридає, не найкращий варіант для обох. Навіть якщо двоє голодні. 

— Тобто ти передумав, тому що хочеш мене і розізлився через мої дії? 

— Приблизно. Знав, що все одно зробиш як хочеш. 

— Вирішив переграти.

— Випередити, щоб тримати руку на пульсі, — уточнює.

— І нас немає і не буде? — ледве змушую себе триматися рівно, поки запитую. Дурненька, вкотре сама себе надурила. Примарну надію все одно у серце пустила. 

— Ні. Все, що між нами може бути — фізична близькість, якщо ти хочеш і можеш. Але я б не рекомендував. Тобі потрібно втамувати голод не до фізичної близькості, а інше. Тобі потрібна любов, Сабріна. Глибока, чуттєва, сильна, котра зцілить від минулого. Я не зможу. Подібним не займаюся. 

Марк говорить, а я задихаюся. Повільно, ніби хтось кисень з легень витягує. Дивиться в очі, так спокійно, зважено, а сам такі речі каже, вкотре, від яких трусить. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 17 18 19 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покохай мене, Стефанія Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покохай мене, Стефанія Лін"