Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"

— Ти сказав з минулим розберемося, коли додому повернуся… — повільно кажу.

— Розберемося. 

— Як? 

— Тебе це не стосується. 

— Справді? — гірко хмикаю. 

— Вирішувати лише тобі. Мені рве дах, Сабріно, зізнаюся чесно. Це останні краплі поруч з тобою. Обери: між нами щось буде, чи абсолютне табу. Іншого не прийму. 

Важко дихаю. Як? Як мені обрати? Данте жбурляє мною між відчуттям, коли почуваюся принцесою і розтоптаним серцем. Я не можу… не знаю. Він готовий на фізичну близькість, але я…не готова. 

— Поїхали, — додає. — Нам час тебе нагодувати. Не хочу знову хвилюватися, що ти впадеш від голоду посеред чужих людей, які смакуватимуть це довгий час.