Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

Дамір дзвонить мені.

Його дзвінок, який ще тиждень тому викликав шквал позитивних емоцій, змушує мене різко вкритися холодним потом.

Лише дзвінок.

Дамір має одну причину домагатися аудієнції зі мною.

І вона мені вкрай неприємна.

Напевно, вирішив, що його дружині настав час припинити сумувати за зруйнованою родиною, взяти себе в руки і сказати «так» на пропозицію про наше розлучення.

З огляду на те, що прямо зараз я перебуваю в жіночій консультації…

Дзвінок Даміра – справжня катастрофа.

Він набирає мені знову і знову, вганяючи в паніку.

Можливо, щось трапилося?

У нього… Або у його родини… Боже.

Це так складно.

У мене добрі стосунки з його батьками, з його братом.

Але я маю право не хотіти розмовляти.

У голові звучить голос Каріни:

«Подумай про себе, про свої бажання».

Ще одна її порада звучала так: «розкажи Даміру або їдь із міста».

Я не зробила ні того, ні іншого.

Живу і… Чекаю, що ситуація розсмокчеться сама по собі.

Начебто вона може розсмоктатися.

Поки я думаю, як вчинити, дзвінки припиняються.

За двадцять хвилин мені телефонують з роботи і цей дзвінок, на жаль, я не можу проігнорувати. Я виходжу з кабінету лікаря, який довго й уважно розпитував мене, здається, про все на світі (вік, дату останньої менструації, професію, сімейний стан, перенесені захворювання, скарги) з медичною карткою в руках. Очікую почути в слухавці голос Наталії, старшого менеджера і майже подруги.

Ох, як я різко всім знадобилася…

– Привіт, Віталіно, – вітається вона. – Щось я дивлюся ти загуляла… У відпустці.

– Ти про що?

Уявлення не маю, до чого вона.

Встигаю перебрати в голові проекти – і переконатися, що вони закінчені.

За останніми угодами клієнти мені не дзвонили, нічого не скасовували – а я всім їм дала телефон про всяк випадок.

Який сьогодні день?

Четвер. Останній день відпустки.

Все правильно.

– Чоловік твій приїхав до нас в офіс. Каже, не може додзвонитися до тебе. Не знає, де ти знаходишся. Дуже переживає.

– Що?!

У мене перехоплює подих.

Навіщо, заради бога, я знадобилася Даміру? Він розучився писати повідомлення? Господи, ні в які ворота!

Приперся до мене на роботу і зганьбив мене. Вони вирішать, що мій ідеальний, класний, добрий чоловік збивається з ніг, шукає мене, доки я десь наче гуляю.

Я важко зітхаю в трубку, ковтаю обурення.

Нехай думають, що хочуть.

– Я даю йому слухавку, – каже Наталя.

І потім чується його голос:

– Ти де?

– Ти зовсім з глузду з'їхав? – шиплю я.

Навколо мене повно людей, але вони виглядають зайнятими своїми проблемами та надіями. Я сідаю на крісло в коридорі, медична картка випадає з рук.

Щойно я думала про малюка, про вагітність…

– Навіщо ти приїхав, Даміре? Ти хоч подумав, ким мене виставив? Це я «гуляю», так? Це я погана дружина, а не ти? Це мене ти минулого тижня висмикнув із ліжка коханця чи було навпаки?! – Слова вириваються незв'язним потоком. Поки в мене не закінчується повітря.

Я намагаюся взяти під контроль дихання.

Піднімаю медичну карту.

– Ти змусила мене.

– Я?!

Боже.

Ніколи не зізнається, що облажався.

Завжди у Даміра винна я.

– Ти не брала слухавку.

– І ти не зрозумів, чому? – я майже кричу. – Та тому, що я не хочу з тобою розмовляти. І бачити тебе не хочу.

– Я хотів спитати…

Я махаю руками і перебиваю:

– Віддай Наталі телефон і йди з офісу. Передзвони мені з автомобіля і… Поговоримо, – після паузи говорю я.

Дамір не відчепиться.

Мабуть, він сподівався застати мене на роботі… Як я вчасно взяла відпустку. Розмова по телефону – ще куди не йшло, але якби я побачила його наживо, я розсипалася б на шматки. У голові у мене досі звучать його слова – усі слова.

Ті, де він звинувачує мене у холодності.

Каже, що не змогла народити.

Стверджує, що Марта тут ні до чого.

Всі його образи розривають мою голову, варто лише трохи, на секунду послабити емоційний захист, і відволіктися.

Я закінчую дзвінок і молюся всім богам, щоб Дамір не накоїв там нічого.

Не виставив мене дурепою.

Швидко виходжу з клініки, дістаюся автомобіля і падаю на сидіння.

Намагаюся перепочити, прийти в себе, щоб говорити з чоловіком з позиції стриманості і спокою. Я чекаю на дзвінок Даміра, гублюся в здогадах, що йому треба обговорити тепер… Я вся не своя.

Невже він вирішив поквапити мене з розлученням? Якщо так, то я, трясця, зовсім не знала свого коханого чоловіка.

Так чи інакше, серце у мене вискакує з грудей, втома навалюється важким тягарем. І це лише після розмови. Каріна каже, що я маю розповісти Даміру, що вагітна. А що потім? Як мені жити? Скільки років мине, перш ніж я розлюблю його, якщо він постійно крутитиметься поруч? Крутитиметься разом із новою дівчиною, яку він незабаром вибере собі.

***

– Як ти могла навіть словом не обмовитись, що потрапила в аварію? – Запитує Дамір, передзвонюючи рівно через п'ять хвилин. Його голос звучить спокійно, але я без проблем розрізняю в ньому нотки гніву, роздратування.

Мій чоловік жодного разу не підвищив на мене голос за три роки.

При цьому він легко дає прочитати свої емоції по інтонаціям.

Після знайомства з Даміром я захоплювалася цими його рисами. Я бачила, як він спілкувався з підлеглими, як спокійно реагував на побутові проблеми, щиро говорив «нічого, я все виправлю» і розуміла, що з таким чоловіком мені вже нічого не страшно.

Його питання звучить як відлуння наших минулих стосунків.

Ледве відчутний аромат парфуму, який я носила «вчора».

– Це була не аварія, а так… Невеликий інцидент, – відповідаю я.

– Але чому ж ти не сказала?