Читати книгу - "Роксолана"

Скориставшись слушной нагодою, султанша змогла запевнити падишаха в тому, що Ібрагім давно перестав бути його правою рукою. Довіра султана до дружини була воістину безмежною. Вона знайшла докази змови, яку організував саме візир. Мета змови – влада, що ж іще? Багатства й розкошів на той час у Ібрагіма було вже вдосталь. У своїх походах на Відень, між іншим позначених поразками, він поводив себе як султан, чим викликав здивування й осуд оточення.

Таким чином, великий візир перейшов у стан ворогів султана. Той бачив численні помилки свого давнього друга, але не реагував на них так, як робив це стосовно інших. Не було категоричних наказів, недовіри, але з уст Роксолани час від часу лунали звинувачення. Нарешті чаша терпіння Сулеймана наповнилася вщерть. І, слід сказати, дуже вчасно, бо він і не здогадувався, яким небезпечним є Ібрагім. Він мав убити султана, але той випередив його. У 1536 році візира-мецената було задушено шовковим шнурком. Пліткували, що і в цій смерті повинна Сулейманова дружина.

Сестра падишаха, що була дружиною Ібрагіма, залишалася молодою вдовою ненадовго. Роксолана й тут доклала своїх рук. За її порадою Сулейман видав сестру за Люфті-пашу, який показав відвагу в завойовницьких походах турків. Місце Ібрагіма відразу посів Рустем-паша, якому, як кажуть, симпатизувала Роксолана. Довго значився в наближених.

Тепер усі свої думки Роксолана зосередила на дітях. Один із її синів мав стати намісником султана. Доки був живий син Махідевран Мустафа, сподіватися можна було лише на диво. «Перед очима стояв їй первородний синок її мужа від іншої жінки, що заступав її власному синові шлях до трону султанів» (10). Чомусь Роксолана покладала найбільше надій на рудоволосого Селіма. «П'ятнадцять років оддала своїм дітям, а чого досягла, чого добилася для них? Страх і непевність супроводжували народження кожного з них, страх і непевність і далі нависали над ними. Поки над Роксоланиними синами вивищувався їхній старший брат від черкешенки Мустафа, Роксолана не могла мати спокою» (2). Тому почала здійснювати підступний план для знищення перешкоди. Своїм помічником вибрала Рустем-пашу.

Уже в тридцять років він одержав звання паші. Не за військові подвиги, не за мужність у боях. Ніхто краще за нього не розумівся на конях. Ніби сам дивувався, що його зробили пашою лише за те, що любив на конях їздити. Так воно, мабуть, і було. Суперечки недоцільні. Сулейман високо цінував свого вірного слугу за похмурий гумор, за твердість характеру й спочатку зробив Рустема начальником своїх стаєнь. Спритний боснієць завжди умів розважити свого господаря, ніколи ні про що не просив для себе, ні в що не втручався. Це потім улюбленець падишаха став зватися Рустем-паша. Саме йому господар довірив свого первістка Мустафу: юнак одержував знання з військової справи й був у захваті від наставника. Дуже часто вони розмовляли до пізньої ночі.

Цього гострого на язик чоловіка Роксолана вирішила зробити своєю правою рукою після того, як позбавилась Ібрагіма. Колись султанський імрахор учив її кататися на конях. Наука була недовгою, бо учениця була талановита. Це дратувало незграбного Рустема, але він навчився приховувати свої почуття. Ще більшу образу відчув, коли султанша звернулася до нього з проханням навчити їздити верхи дочку Махріму. Тоді Рустем вирішив, що не годиться паші займатися такою справою. «Тепер його названо візиром, а кім'яхи землі з-під копит коня султанської доньки знов заліплюватимуть йому обличчя. Що ж змінилося? Як подумати, то мала втіха стати пашою або й візиром» (2). До того ж учениця була лінивою, не те що її мати. Рустем жінками взагалі не переймався. Та султанша не вписувалася в цей одноманітний ряд.

Бачила, що Рустем опинився під впливом, і раділа цьому. Він не здогадувався про підступний план султанші Хасекі. Щоб закріпити його авторитет, вона згодом видала за нього заміж свою доньку Махріму.

На той час дівчинці виповнилось 12 років, а візиру було за 50. На відміну від матері, донька не взяла ні розумом, ні вродою. Хіба що було в ній щось зворушливе, але Рустем-паша не міг відмовитися від такого «подарунка долі». Учорашній конюх тепер ставав зятем великого падишаха. Простий люд не вибачив йому такого стрімкого злету й зненавидів його так, як колись Роксолану. Вона була в їх очах відьмою, а він – злим чарівником. Знаючи про це, візир сміявся. Жорстокий, гострий на язик, він не зважав на чутки. Гордість застила йому очі, але він розумів, що насолода та обов'язки йдуть поряд. Він опинився у пеклі: з трьох боків від нього чекали на інформацію. Султан та його дружина, Махріма й Мустафа. Звичайно вони не нападають одне на одного, але в їх стосунках йому не все зрозуміло. А від великої султанші Хасекі можна сподіватися на все – загадкова жінка, незрозуміла.

Тим часом Роксолана використовувала всі джерела інформації: доньку, візира, слуг. Вона знала про існуючі закони, але намагалася зробити так, щоб її сина вони не торкнулися. Уже кілька разів звертала чоловікову увагу на свої тривоги, але марно. Він уперто не хотів помічати її страхів. Серце казало йому одне, а розум інше. Серцем він був зі своєю Хасекі і чекав від свого старшого сина відчайдушного й благородного кроку: може, він сам відмовиться від влади на користь синів Роксолани. Але з іншого боку, Сулейман квапився з проголошенням спадкоємця трону – мав це зробити заради спокою в державі. Він не знав, що Роксолана вже мала остаточний вибір на користь Селіма. Рудоволосий, зеленоокий – копія матері, він викликав у неї шалену любов. Закони влади не передбачали варіантів: спадкоємець залишається жити, інші повинні вмерти.

«Не мала з ким порадитися, не знала, в кого просити помочі. Поки була маленькою рабинею в гаремі, їй могли й співчувати, тепер – хіба що ненавидіти. Досягнувши найвищої влади, побачила, що досягнула лише вершин безсилля. Призначення людини на землі – дати продовження своєму роду. Усе інше – суєта й вигадки» (2).

Султанша продовжувала прокладати кривавий шлях задля свого улюбленця. Для цього мала здолати найстрашніший закон, за яким владу успадкує найдостойніший.