Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій дім там де ти" автора Лілія Стольжицька. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 66
Перейти на сторінку:
14 глава

Кімната моя була простора. Напевне, як вся наша з бабусею квартира. Світла. Стіни в біло-бежевих тонах з золотим орнаментом. Величезне вікно. Підійшовши до якого, я побачила ту ж альтанку та квіти. Поруч з вікном стояло трюмо, на якому стояли різні баночки та шкатулки. Я підійшла і відкрила одну з баночок, звідти пішов цитрусовий аромат з нотками хвої, інша була солодко-квіткова. Закривши їх я відкрила одну зі шкатулок, там були різні шпильки для волосся та заколки. В інші гарні прикраси. Потім мою увагу привернуло широке деревʼяне ліжко. Зовсім не таке, як було в Овкині. Більше схоже на звичайне ліжко тільки дуже масивне. Зі стелі, над ліжком, звисала біла тюль. Сівши на ліжко, я відчула мʼякість та свіжість. Так би і завалилася спати. Ще в кімнаті було двоє дверей. Одні, як виявилося, вели до ванної кімнати. Посеред якої стояла ванна, але кранів ніяких ніде не було. Бідні служниці, поки наносять стільки води, то і померти можна. Біля ванної теж була купа різнокольорових баночок. Напевне для догляду за тілом. За іншими дверима була гардеробна кімната. Там висіло багато вбрання, в різних відтінках. «Можливо він завів мене не в ту кімнату?» подумала я. Адже таке відчуття, ніби тут хтось уже живе. Стільки всього.

-Ну як, оглянула кімнату. -подивившись на голос, я побачила короля. Встиг уже переодягнутися. На ньому були чорні штани та чорна сорочка, зверху якої два ґудзики були не застебнуті. І так хотілося розтібнути і інші. Провести рукою по його кубиках. Я мимоволі прикусила одну губу. Так, знову не туди понесло. Він мене бутаражить і мені це не подобається. Потрібно бути з холодною головою та думками.

-А це точно моя кімната? Стільки всього? 
-Так, то все твоє. Якщо щось не подобається кажи мені або своїй служниці, замовимо інше.

Мені стало ніяково. Я ніколи не дозволяла іншим купувати щось собі, щоб не відчувати себе винною. Навіть коктейлем пригостити не дозволяла, а тут купа всього. Ще й такі прикраси. 
-Мені не зручно користуватися … -почала я але Людомир підійшов до мене і не дав договорити, перебивши.

-Це найменше, що я можу зробити для тебе. -сказав він і провів рукою по волоссю. В мене аж мурашки пішли по шкірі від такого, здавалося, безневинного жесту. 
-Скажи, навіщо ти мене сюди привіз? 
-А ти сама не розумієш? -відповів, питанням на питання. Але я вже нічого не розумію. Це все ніби то не зі мною. І з одного боку я хочу почути : «Тому що я кохаю тебе більше за життя і так далі», а з іншого - не хочу сподіватися , а потім розчаровуватися. У нього напевно стільки жінок було. Взяти навіть ту ж саму Данку. Як би мені прикро не було це признавати, але вона дуже гарна. І вони проводили ночі разом. А що якщо я гірша. Ком в горлі так боляче скував, що я розірвала наш зоровий контакт і відвернулася до вікна.

-Не розумію. Мені здається, я нічого не розумію. -з розпачем сказала я. 

-Іноді достатньо просто відчувати, дозволити собі відчувати.

Я не хотіла продовжувати про це розмову. Зарано ще про це говорити. 
-Коли ми почнемо навчання? 

-Спочатку відпочинь. Якщо щось потрібно, кажи Глаші. Це твоя служниця. 

Він вказав на двері. А там стояла невисока щупленька дівчина, з опущеними до підлоги очима. З того, як вона перебирає пальці, було видно, як дуже вона нервує.

-Мені потрібно зайнятися справами. А потім ми разом, якщо ти не проти, повечеряємо. Глаша все тобі покаже і розкаже. Навчання почнемо завтра. -закінчивши, він поцілував мене в верхівку голови і пішов. Я провела його поглядом, потім сказала до Глаші:

-Глашо, я Маша. Скажи, мені будь ласка, як тут можна прийняти ванну.

-Я зараз все зроблю. -сказала служниця і кинулася до дверей, які вели до ванної кімнати.

-Ні, стій. -служниця зупинилася і перевела на мене великі від страху очі. Таке було відчуття, ніби я її зараз зʼїм.

-Не бійся мене. Я тебе не скривджу. Просто хочу, щоб ти мені показала, як набирати ванну. Я за собою доглядати, звикла сама.

Вона махнула і ми пішли. Виявляється, тут замок зачарований. Тепло, світло, вода, все це залежить від сильного емоційного позиву. Наприклад: підходиш до ванни і думаєш про те, що бажаєш щоб ванна набралася і вона набирається з водоспада, схожий мені показував Людомир на криші, тільки менший. Якщо температура води не така, гарячіша потрібна або прохолодніша, теж подумки відправляєш імпульси. Як цікаво. І так і зі світлом і з температурою в кімнаті. Глаша мені розповіла де яка баночка, що для чого. Де рушники. Я залізла у ванну, сипнула собі якоїсь речовини, схожої на морську сіль, пахне лісовими ягодами але шипить. І вляглася. Як мені бракувало ванни. Яке це блаженство. Так лежала досить довго. Вода взагалі не вихолоняла. Пальці на руках та ногах гарненько обмякли. Вилізши з ванної, я обмотала рушником волосся, іншим тіло. Треба спитати у Глаші чи нема тут чогось, щоб сушити волосся? Подумки я вже говорила, але без результату. Вийшовши з кімнати, я помітила Глашу біля вікна. Яка щось емоційно махала та сміялася. Тихенько підійшовши, помітила на вулиці хлопця, який стояв біля клумби і теж щось махав. Але побачивши у вікні мене, враз нагнувся і почав обрізати кущі. А дівчина повернулася, посмішка одразу зникла і почала тараторити:

-Міледі, не гнівайтеся. Ви були у ванні, а тут у вікно вирішила подивитися. Не карайте його, краще мене…

-Тихо. Я ж сказала, що я тебе не скривджу і твого, тобто садівника теж. -посміхнулася я. Кохання. Хто ми такі, щоб йому заважати. Але така поведінка визвала у мене підозри. Невже Людомир так сильно за все наказує, що дівчина така залякана. Потрібно буде допитатися в неї. Вибравши легеньку сукню лавандового кольору, сіла за трюмо і попрохала Глашу, щось зробити з волоссям, хоча воно було ще трішки вогке. Виявилося висушити волосся тут можна тільки сонечком. Вона почала обережно розчісувати волосся, а в мене виникла ідея.

-Глашо, а давай прогуляємося? Ти мені покажеш задній двір. Можливо щось або когось цікавого зустрінемо. -підморгнула я у відображення. У дівчини промайнула посмішка, яку вона одразу ж сховала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 16 17 18 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"