Читати книгу - "На межі бажання, Адалін Черно"

З жахом я швидко відчиняю двері та вилітаю в коридор, але мене миттю хапають за руку і притискають до стіни.

— Далеко тікаєш?

— Відпусти!

Жаров, здається, зовсім не знає меж. Навіть зараз, коли він бачив мене в ресторані з іншим, продовжує гнути свою лінію й робити те, чого він робити не повинен.

— Я ж просив хвилину!

— Я не могла піти, — виправдовуюсь. — І зараз мені потрібно повернутися.

Я просто не уявляю, що буде, якщо чоловік вирішить піти за мною та побачить нас разом. Побачить те, як Руслан притискається до мене, а я його не відштовхую чомусь. Хочу, але руки не слухаються, а мозок відмовляється міркувати.

— Та відпусти ж ти, мені до чоловіка потрібно!

Він відступає. Робить кілька кроків назад та якось підозріло оглядає мене.

— Чого ти хочеш, га? Я заміжня, Руслане. Там сидить мій чоловік і він чекає на мене. Чому ти лізеш до мене?

— Чому ти йому нічого не розповіла? — раптом запитує він.

— Що?

— Про мене. Чому не сказала йому, що я чіплявся до тебе?

— Послухай, це не твоя справа, — коментую й відходжу далі. — Я не хочу проблем, розумієш? Ми забудемо про все, я удам, що нічого не було.

Вирішую, що наша розмова закінчена й розвертаюся, щоб піти, коли мені в спину летять слова:

— Хріна з два я забуду про те, як цілував тебе. І, так, Ванюш твій — недомужик, просто ти цього ще не зрозуміла.