Читати книгу - "Буря Мечів"

— Ні!!! — вигукнули одностайно Арія з Гендрі. Пиріжок відступився. Арія скоса кинула погляд на Гендрі. «Він підхопив мій вигук, як колись у Вічнозимі це робив Джон». За Джоном вона скучала більше, ніж за іншими братами.

— Можна врешті поспати? — запитав Пиріжок.— Я страшенно втомився, Арі, й дупа болить. Мабуть, там уже водянки.

— А якщо тебе спіймають, будуть не тільки водянки,— відповіла вона.— Треба їхати далі. Треба.

— Та вже майже темно, й навіть місяця не видно.

— Залазь назад на коня.

Рухаючись тихою ступою у згасаючому світлі дня, Арія відчула, як на неї тисне втома. Їй потрібно було виспатися не менше, ніж Пиріжкові, тільки вона не наважувалася. Якщо втікачі поснуть, то, розплющивши очі, можуть виявити, що над ними стоїть Варго Гоут разом з Шагвелом Блазнем, Вірним Урсвиком, Рорджем, Куслієм, септоном Атом і рештою чудовиськ.

Але за деякий час кінська ступа почала її присипляти, як гойдання колиски, і Арія відчула, що в неї злипаються очі. Вона дозволила повікам склепитися на одну мить, а тоді знову їх рвучко розплющила. «Не можна засинати,— загримала вона подумки до себе,— не можна, не можна». Арія щосили потерла кулаками очі, щоб ті не заплющувалися, міцно стиснула повіддя й, підбивши кобилу п’ятами, перейшла на легкий галоп. Але ні вона сама, ні кобила такого темпу витримати не могли, і вже за кілька секунд вони знов перейшли на ступу, а ще за мить очі в Арії знову стулилися. Та цього разу так швидко вже не розплющилися.

Коли ж вона таки розліпила повіки, то виявила, що кобилиця зупинилася й пощипує собі травку, а Гендрі сіпає Арію за руку.

— Ти заснула,— сказав він.

— Я просто давала очам перепочинок.

— Довгенько щось ти їм давала перепочинок. Кобила твоя ходила по колу, та лиш коли вона зупинилася, я зрозумів, що ти спиш. Пиріжок так само: гепнувся на землю, врізавшись у гілку,— як ти не почула, коли він заверещав? Але навіть це тебе не збудило. Тобі треба зупинитися й поспати.

— Якщо можеш їхати далі ти, можу і я,— позіхнула вона.

— Брехуха,— сказав Гендрі.— Їдь, якщо ти така дурна, а я зупиняюся. Беру на себе перші чати. А ти спи.

— А Пиріжок?

Гендрі тицьнув пальцем. Пиріжок уже лежав на землі, на купі вологого листя, накрившись плащем, і тихо похропував. У одному кулаці він стискав великий трикутник сиру, і складалося враження, що заснув він просто між укусами.

Не було сенсу сперечатися, збагнула Арія: Гендрі мав рацію. «Лицедіям теж треба спати»,— сказала вона собі, сподіваючись, що так і є. Вона так утомилася, що ледве злізла з сідла, але не забула стриножити коня, перш ніж прилягти під буком. Земля була тверда й волога. Цікаво, думала Арія, скільки часу мине, поки вона знову спатиме в ліжку, їстиме гаряче та грітиметься біля вогню? Останнє, що вона зробила, перш ніж заплющити очі, це витягла меча з піхов і поклала поряд.

— Сер Грегор,— прошепотіла вона, позіхаючи.— Дансен, Полівер, Раф Солоденький. Лоскотун і... Лоскотун... Гончак...

Сни її були червоні й жорстокі. Там були лицедії, принаймні четверо: блідолиций лісянець і темношкірий брутальний сокирник, уродженець Ібу; пошрамований дотрацький комонник на ім’я Іґо й дорнянин, чийого імені вона не знала. Вони їхали і їхали під дощем, в іржавих кольчугах і мокрій шкірі, і на сідлах бряжчали мечі й топори. Вони думали, що полюють на неї, але Арія з дивною певністю знала уві сні, що вони помиляються. Це вона полює на них.

Уві сні вона була зовсім не маленькою дівчинкою, а вовчицею, здоровезною і могутньою, і коли вона випірнула з-за дерев й вищирила зуби, низько загарчавши, то зачула сморід страху і від коней, і від людей. Кінь під лісянцем став дибки й перелякано заіржав, а люди кричали одне на одного своєю людською мовою, та не встигли вони нічого зробити, як з темряви та з дощу вигулькнули інші вовки — велика зграя,— худі, мокрі й мовчазні.

Сутичка була коротка, але кривава. Волохатий чолов’яга упав, коли тільки діставав топір, темношкірий — напинаючи тятиву зі стрілою, а блідолиций з Ліса спробував тікати. Її брати й сестри наздогнали його, змушуючи раз у раз розвертатися, наскакуючи зусібіч, кусаючи за ноги його коня, а коли вершник звалився на землю, перегризли йому горлянку.

Тільки обвішаний дзвіночками чоловік тримався. Кінь його хвицнув одну з її сестер у голову, іншу сестру він сам розрубав мало не навпіл кривим срібним пазуром, а волосся в нього тим часом стиха видзвонювало.

Охоплена люттю, вона стрибнула йому на спину, скидаючи його сторчголов з сідла. Падаючи разом з ним, вона стиснула щелепами йому руку, зубами прогризаючи дублену шкіру, вовну та м’яку плоть. Приземлившись, вона щосили сіпнула головою, відриваючи кінцівку від плеча. Торжествуючи, вона, тримаючи руку в зубах, метляла головою, розсіюючи теплі червоні краплі поміж холодного чорного дощу.

Тиріон

Прокинувся він від порипування старих залізних завіс.

— Хто,— прохрипів він. Принаймні до нього повернувся голос, хай і який сиплий. Гарячка досі палила його, і Тиріон гадки не мав, котра зараз година. Скільки він проспав цього разу? Яка слабкість, яка бісова слабкість! — Хто? — гукнув він знову, цього разу голосніше. У відчинені двері влилося сяйво смолоскипа, та в самих покоях єдиним джерелом світла була свічка біля ліжка.

Побачивши, як до нього наближається якась постать, Тиріон затремтів. Тут, у Мейгоровій тверджі, кожен слуга підкуплений королевою, тож будь-який відвідувач може виявитися найманцем Серсі, якого прислали докінчити справу, що її розпочав сер Мандон.

Але тут чоловік ступив у світло свічки, уважно зазирнув у бліде обличчя карлика й пирхнув.

— Порізалися, коли голилися, ні?

Тиріонові пальці ковзнули до величенького розтину, який тягнувся від ока вниз по щелепі через те, що лишилося від носа. М’ясо й досі не заросло шкірою й було вологим на дотик.

— Атож, застрашливо великим лезом.

Чорна як вугіль чуприна була щойно вимита й рівненько зачесана назад, відкриваючи тверді риси Бронового обличчя, а вдягнений чоловік був у високі чоботи з м’якої візерунчастої шкіри, широкий пояс зі срібними заклепками та світло-зелений шовковий плащ. Темно-сіру вовну його камзола навскоси перетинав охоплений полум’ям ланцюг, вишитий ясно-зеленою ниткою.

—