Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

Значного розголосу набула інформація про нагородження пам’ятною відзнакою Руху ветеранів Другої світової війни, котрі відмовилися від медалі СНД. НРУ сприяв створенню Товариства ветеранів Другої світової війни, завданням якого було досягти примирення ветеранів різних армій. Рух також був поборником прав кримсько-татарського народу, оперативно реагував на сепаратистські прояви в різних регіонах України.

На початку 1990 року НРУ започаткував пісенно-музичний фестиваль «Червона калина», а в середині 1990-х років – Всеукраїнський фестиваль «Перлини сезону». В’ячеслав Чорновіл узяв участь у нагородженні лауреатів фестивалю, як і переможця заочного шахового турніру «Кубок незалежності», організованого газетою «Час-Time»[167]. Під час святкування у 1997 році Дня молоді та Дня Конституції за участі українських естрадних зірок відбулася презентація рухівської благодійної культурно-мистецької акції «Україна має шанс!». Великий успіх мав проведений у Києві конкурс «Колективний портрет України».

Налагоджені рухівцями контакти за межами країни дали змогу організовувати численні поїздки за кордон мистецьких колективів, студентських груп, школярів на вакації. На Великодні та Різдвяні свята сотні дітей з Донбасу та півдня України приїжджали в галицькі області, а влітку й восени діти із Західної України та Білорусі мали можливість оздоровлюватися в таборах відпочинку і в родинах на півдні України.

Січеславська (Дніпропетровська) крайова організація активно підтримувала вкладників, потерпілих від діяльності трастових компаній. Рухівці Полтавщини провели акцію «Одинока бабуся», в рамках якої надавалася грошова допомога самотнім людям похилого віку. Волинська крайова організація заснувала премії «Просвіток», якою нагороджували представників інтелігенції в День Соборності, та «Щире серце», призначену для вшановування жінок-патріоток на День матері. Відчутну підтримку фермерам надавали Чернігівська, Полтавська, Миколаївська, Київська, Херсонська та інші організації Руху. Долучилися НРУ і безпосередньо В’ячеслав Чорновіл до допомоги потерпілим у 1998 році від повені мешканцям Закарпаття, зібравши та відправивши в регіон значну кількість необхідних там речей і продуктів харчування[168]. Завдяки дипломатичним зусиллям В’ячеслава Чорновола в 1993 році зі складів НАТО у Нідерландах в Україну як гуманітарну допомогу доставили й розподілили по лікарнях різних областей цілком укомплектовані польові шпиталі[169].

Допомагав голова НРУ й у розв’язанні конкретних проблем українців. Зокрема, він сприяв мешканцям с. Вишеньки Бориспільського району Київської області в отриманні землі й переобранні сільського голови[170].

В’ячеслав Чорновіл, як і інші активісти партії, під час поїздок за кордон і в частих контактах із державними діячами інших країн і їхніми послами в Україні невтомно підкреслював значення стабільної, сильної України для європейськоі та загалом світової безпеки, наголошував на пріоритетності допомоги Україні задля її швидкої інтеграції в євроатлантичні структури. Авторитет Руху за кордоном був доволі високим, а його оцінки розвитку подій викликали неприхований інтерес. Зокрема, НРУ встановив і поглиблював контакти з багатьма партіями різних країн світу, особливо з Консервативною партією Великої Британії, Демократичною та Республіканською партіями США, литовськими консерваторами, Угорським демократичним форумом, польською «Унією вольності». В’ячеслав Чорновіл та активісти Руху з великим інтересом вивчали досвід функціонування політичних систем і діяльність партій Великої Британії, Литви, США, Угорщини, Польщі та Росії.

НРУ був запрошений спостерігачем до Європейського демократичного союзу (ЕDU), що об’єднував партії правоцентристського напряму[171]. В’ячеслав Чорновіл та його заступники – представники єдиної української політичної сили – навесні 1997 року взяли участь у нараді керівників центральноєвропейських партій консервативного, ліберального, національно-демократичного та християнсько-демократичного спрямування в Лакітеку (Угорщина), де було утворено Центральноєвропейський форум за демократію[172]. У жовтні 1996 року молодіжна організація НРУ – Молодий Рух – стала повноправним членом Міжнародного демократичного союзу, який об’єднував молодіжні організації правих і правоцентристських партій зі 145 країн світу. У липні 1997 року Молодий Рух було прийнято до Об’єднання молодих демократів Європи[173].

Лідер НРУ, відстоюючи національні інтереси України, дбав і про розвиток і захист демократії та прав людини в інших країнах. Він надсилав листи і звернення до керівників інших держав, у яких наполягав на дотриманні ними демократичних принципів у своїх країнах. Зокрема, звертався до очільників Грузії з вимогою припинити переслідування опозиції та відмінити судові вироки її представникам; висловлював протест польській владі у зв’язку із переслідуванням польського історика українського походження Миколи Сивіцького за його наукову роботу; засудив застосування владою Вірменії силових методів проти опозиції під час президентських виборів[174]. Надсилав В’ячеслав Чорновіл і листи з пропозиціями підтримки і допомоги демократичним організаціям інших країн. Так, 3 квітня 1995 року було надіслано листа голові Білоруського народного фронту Зянону Пазьняку, в якому йшлося про готовність Руху надати організаційну й консультаційну допомогу БНФ у проведенні парламентської виборчої кампанії[175].

Завдяки наданню допомоги представникам опозиційних рухів різних країн авторитет Руху й України в цілому стрімко зростав у Європі та світі. Так, лідер БНФ Зянон Пазьняк наголошував, що найактивніше допомагав білорусам саме Народний Рух України[176].

Після виборів 1994 року В’ячеслав Чорновіл не припиняв шукати можливості консолідувати націонал-демократичні сили. У виступі на Сьомих Всеукраїнських зборах НРУ він запитував, чому Рух не здобув перемоги. І сам дав відповідь на це запитання: через відсутність політичного досвіду, цілковите панування комуністичної номенклатури, низький рівень національної і державницької свідомості, несформованість позитивної об’єднавчої ідеї та ідеологічну багатоваріантність у самому Русі. Однак головною причиною В’ячеслав Чорновіл вважав те, що «під гучні оплески й розчулене скандування про єдність усередині Руху одна на одній почали створюватися партії та партійки, запрограмовані на існування за рахунок рухівського поживного середовища: в кадровому, фінансовому, організаційному та в інших аспектах»[177]. За його словами, їхні лідери настільки захопилися задоволенням своїх приватних запитів і особистих амбіцій, що зовсім забули про мету, заради якої поривалися «і рости, і діяти».

7 листопада 1996 року В’ячеслав Чорновіл заявив про намір створити єдину коаліцію всіх патріотичних і національно-демократичних сил для участі в парламентських виборах 1998 року[178], а вже 1 грудня 1996 року він у спільній заяві з Іваном Драчем (Конгрес української інтелігенції), Павлом Мовчаном («Просвіта») та Ігорем Юхновським (Всеукраїнське об’єднання ветеранів) закликав до об’єднання напередодні виборів з метою утворення в майбутньому парламенті єдиної фракції. Єдність національно-демократичних сил мала визначатися формулою: єдина виборча платформа, єдиний список кандидатів, єдина фракція в парламенті після виборів, єдина політична організація[179]. Розпочався процес повернення до Руху його колишніх членів.

Однак розбіжності між політичними й громадськими організаціями не дозволили націонал-демократам піти на вибори 1998 року єдиним блоком. Окремо виступили блок «Рух за народ, за Україну», основою якого став НРУ, та «Національний фронт», що об’єднав Українську республіканську партію, Конгрес українських націоналістів та Українську консервативну республіканську партію. Зашкодили об’єднанню не ідеологічні принципи, які в них були тотожними, а особисті амбіції. В результаті два блоки вели боротьбу на одному електоральному полі, яким був західноукраїнський регіон. Врешті «Національний фронт» не пройшов до парламенту, а Рух втратив частину депутатських місць. В’ячеслав Чорновіл напередодні виборів