Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

— Що ти чула про нього? — запитала Лів після тривалої паузи.
— Про кого? — Жаннет уже й забула, що вони згадували про Артура.
— Про Воронора, який не може не бути відомим, — нагадала Лів.
— А, так, твій братик, — Жаннет широко посміхнулася. — Багато цікавих історій про нього ходить.
— Наприклад, — Лів відчутно напружилася, наче готувалася до удару.

— Гм, приклад… — Жаннет уперлася рукою в бік і на мить стиснула губи — Та, знаєш, просто багато всяких вампірських пліток...
— У тому й річ, що не знаю, — Лів підійшла до неї впритул і зазирнула у величезні сині очі. — Я не бачила його від самого мого дитинства. А тепер, коли він повернувся, це вже не той Артур, якого я знала. Андре продовжує ненавидіти його. Але чому? І це у них взаємно. Причини мені невідомі. Як були, так і лишаються.

— З цим я тобі не допоможу, Лів. — серйозно відповіла Жаннет. — Але знаю ось що: твій братик водиться з відьмами. З чистими відьмами, а не чаклунками-вампірками. Нагадаю тобі, що перша відьма вбила безсмертного (до зустрічі з нею) творця вампірів. З того часу і ворожнеча. Артур зблизився з людьми, мало не поріднився з відьмами — не дивуйся, що його недолюблюють Андре, я та ще сотні вампірів.
Лів хотіла запитати, що означало «мало не поріднився», але Жаннет додала ще дещо приголомшливе:

— Кажуть, це відьми обдарували його всіма багатствами, якими він зараз світить на всю Італію. Але це лише плітки, пташко, — Жаннет обійняла Лів за талію. — Їх багато, і хто знає, чи є хоч в одній із них правда?
Зверху, з бенкетного місця, долинали мелодійні переливи кларнету. Їх доповнили клавішні, а потім і легкі ударні.
— Ходімо, подивимося, хто грає, — запропонувала Жаннет.

Тільки тепер Лів звернула увагу, що підбори повністю загрузли в піску. Варто було роззутись, перш ніж вони ступили на пляж.
Жаннет теж посміхнулася, глянувши на свої ноги.
— Нічого, пісок — не цемент, — з бойовим запалом сказала вона. — Все осиплеться, поки ми піднімемося нагору.
За час їхньої відсутності на банкетній галявині відбулися зміни: музикантів побільшало, а от гостей поменшало. Починалася друга година нової доби.

Не дивно, що більшість людей під тим чи іншим приводом вже відкланялися.
«Нарешті, — подумала Лів, — тепер і тут можна дихати вільно».
Свіжість нічного повітря майже нічого не псувало. Крім запаху крові, який тягнувся від старанного кларнетиста — він злегка поранив долоню. І цей запах був настільки сильним, що заважав думати про щось інше. У голодних вампірів нюх загострюється, а Лів була голодна. І вона не могла забути, наскільки смачною є кров, яка ще не втратила температуру людського тіла.

— Не морщ свій чарівний носик, люба, — Жаннет уже встигла роздобути новий келих вина. Цього разу білого. — Цей хлопчик гарантовано дуже смачний. На вигляд він не такий вже й поганий.
Лів здригнулася від несподіванки. Її підловили. Недобре так гримасувати на людях. Вона миттєво заспокоїла обличчя, надавши йому абсолютно неупередженого вигляду.
— Не такий уже й поганий? — її тон став дещо зверхнім. — Цей довгов'язий чоловічок із волоссям кольору мокрого піску?

— Він самий, — Жаннет посміхалася, не зводячи очей з кларнетиста. — Думаю, коли його виступ закінчиться, я попрошу провести мені персональний урок гри на цьому диво-інструменті.
Лів знову скривилася. Але цього разу лише подумки.
— Як можна підпускати до себе людину? Жаннет! Ти ж така розкішна жінка! Будь-який вампір був би щасливий опинитися поряд з тобою. Тим більше, на твоє запрошення. А ти тягнеш до себе в ліжко людину? Не здивуюсь, якщо ще й кров його вип'єш.

Випаливши все це Лів раптом злякалася, що подруга образиться. Але на обличчі Жаннет грала та сама посмішка —  «у мене є план на залишок ночі».
— Ах, Лів, ти ще така юна! І так недосвідчена. Ти не знала нікого, крім свого Андре, який, певна, у ліжку не менш консервативний, ніж на роботі.
Лів напружено стиснула щелепи.

— Бачу, злишся, — Жаннет зробила черговий ковток і глянула на Лів поверх келиха. — Я ввігнала дротик прямо в яблучко. Ну, нічого, консерватори теж бувають нівроку. Принаймні вони регулярно виконують свій подружній обов'язок.
Лів проклинала себе за те, що зав'язала цю розмову. Але тепер подітися було нікуди. Про чоловіків Жаннет любила поговорити найбільше, а вони й досі говорили на зовсім сторонні теми.

— А цей хлопчик гарячий, — продовжувала австралійка. — Одразу видно. Років двадцять п'ять, — прикинула вона. — Сподіватимемося, у нього залишаться сили для гідного завершення цієї чарівної ночі.
Лів зауважила, що кларнетист зустрівся поглядом із її подругою.
«В його очах танцюють ті ж бісики, що й у неї, — подумки зазначила вона. — Можна не сумніватися — ніч вони завершать гідно».

Їй же залишалося тільки знайти Андре і попросити, щоб їхній літак скоріше злетів у повітря. Якихось пару годин, і вона опиниться вдома, у своїй надійній фортеці. Далі від людей з їхніми запахами, винами, хтивими поглядами та гарячою кров'ю.

Дві таких бурхливих ночі за один тиждень було для Лів забагато. Тепер їй просто необхідні кілька діб спокою, коли вони з Андре просто ходитимуть на вечірній пляж, гулятимуть вночі мальовничими околицями їхньої вілли, а вдень будуть займатися вдома кожен своїм. Вона читатиме книги чи гратиме на скрипці, збиратиме квіти в саду і складатиме букети. Він — сидітиме перед моніторами з дуже зосередженим виглядом, роздаватиме вказівки по телефону або відеозв’язку.

Лів дуже хотіла туди, в ці прості їх спільні будні. Вона сподівалася, що стосунки її чоловіка з братом якимось дивом скоро покращаться. Для початку їх потрібно було звести разом. Зрештою, ще була Анжеліка. Лів здавалося, ця дівчинка здатна пом’якшити ставлення Андре до Артура. Варто було влаштувати спільну зустріч для них всіх якнайшвидше.