Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення" автора Терьє Тведт. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 82
Перейти на сторінку:
і Всемогутня тінь над землею»[90].

Офіційно імперія мала назву «Блискуча Османська Держава». Пригадуємо, що «Мін» — це «Сяйниста династія» китайською. Тож Константинополь і Пекін були свідомі своєї позиції і, певна річ, зовсім не соромилися влади та слави, яку вона їм давала.

Подорож світом наприкінці XV століття привела б до висновку, що суттєва частина Європи — безнадійне видовище. Континент був роздроблений, тут точилися війни між королями та королівськими родинами, а європейські еліти імпортували з Азії та Османської імперії товари розкоші. «Новий світ» ще не відкрили, а Париж і Лондон були столицями країн, що втомилися захищатися й створювати певну форму держави. Годі було думати, що Європа загалом, а надто Англія, домінуватиме у світі за якихось кілька століть — це визнали б за чистісінькі бздури. Тому європейська перспектива, що обмежує арену історії до Європи, не годиться для аналізу тогочасних подій і владних відносин у світі[91].

  Сучасний імперіалізм і минуле як дзеркало

Історія династії Мін та Османської імперії тривалий час захоплювала увесь світ, а через рухи і зміни в сучасній історії ця історія знову стала актуальною. Китай незабаром стане найбільшою економікою світу й досі дивує світ вкрай амбіційними інфраструктурними проєктами, як-от «Один пояс, один шлях». Туреччина, як старий центр Османської імперії, за прогнозами, увійде до дванадцяти найбільших економік 2050 року й нині працює в багатьох сферах, щоб відновити втрачений після розпаду Османської імперії вплив. Крім цього, політичне лідерство Китаю та Туреччини тепер цілеспрямовано повертає в сучасну політику династію Мін та Османську імперію відповідно, до того ж у неочікуваний і промовистий спосіб.

Ставлення сучасності до історії парадоксальне та комплексне. Це постійно виявляється по-новому й має значення для того, як використовують і сприймають минуле. З одного боку, династія Мін та Османська імперія — «чужий край», політичну культуру й погляди яких годі зрозуміти так, як їх розуміли люди в той час. Із другого боку, та сама історія в останні роки стала вкрай актуальною сучасністю, навіть у стислій формі політичних гасел.

Чіткими геостратегічними ініціативами державні діячі Китаю та Туреччини відновили актуальність Мін та османів. Сучасні áктори шукають підтримки в окутаному міфами минулому, щоб посилити свою позицію в майбутньому. Те, як ці історії зараз розповідають і як їм надають актуальності, формуватиме світ. Подвійна функція мандрівок у часі ілюструє всю складність предмета історії. Завдання істориків полягає в тому, щоб відтворити й побачити минуле закінченим, мертвим і позбавленим сенсу, рятуючи його в такий спосіб від наруги пізніших сучасників. Водночас учений також має проаналізувати, як минуле й досі живе та все-таки співіснує з сучасністю, стаючи орієнтиром для політичних дій сьогодні й у майбутньому.

  Китайська компартія і династія Мін

Є чимало китайських династій, які в минулому мали велике історичне значення. Ми говоримо про країну, яка вже за династії Сун до ХІІІ століття так розвинула економіку, що активно торгувала не лише внутрішньо, а й із чи не всією Азією. Цій країні ми завдячуємо такими революційними технологічними інноваціями, як компас, порох і друкарський верстат, водяне колесо, будування каналів зі шлюзами й доменні пічки для плавлення заліза, — і це лише дещиця. Але, як я вже зауважував і до чого ще повертатимуся, «Сяйниста династія» відрізнялася, зокрема, тому, що це була китайська династія, яка замінила чужоземну, монгольську, і після якої імператорський трон знову зайняли іноземці — із Маньчжурії.

Комуністична партія Китаю дістала династію Мін та її конфуціанську ідеологію з глибокої скрині історії. Конфуцій став, так би мовити, особистим пропагандистом товариша Сі. І це радикальна зміна: лише кілька десятиліть тому партійне керівництво Китаю вважало, що потрібно боротися із впливом конфуціанства на китайську політику і його місце на «звалищі історії».

Майже десятирічна Культурна революція засновника Китайської народної республіки й лідера компартії Мао Цзедуна, що почалася в 1960-х, поклала ідеологічний кінець впливу конфуціанства[92]. Її мета полягала в тому, щоб викорінити консервативний штиб мислення, що прагнув стабільності, а не справедливості та революції. Мао нібито сказав небожеві, що того дня, коли компартія повернеться до Конфуція, вона перестане бути компартією. Тому Культурна революція як частина боротьби Мао за владу в партії — зокрема, проти Ден Сяопіна — підкреслювала право на повстання й закликала не слухати мудреця. Партійним бюрократам довелося відмовитись від конфуціанської чиновницької традиції — буржуазної ідеології, говорячи мовою Мао — і заробити «мозолі на руках», себто перевчитися. Усе суперечило конфуціанській традиції, яка радше наголошувала, що принци — це принци, королі — це королі, правителі — це правителі, батьки — це батьки, а сини — це сини. Ця традиція не сповідувала «рух проти течії», проти влади, що було гаслом Культурної революції, її ідеалом було радше знати своє місце: знати, хто встановив порядок, і не намагатися скинути природне.

Так, промова Сі Цзіньпіна на 2565-му ювілеї з дня народження Конфуція — це політична дія, насичена символізмом[93]. Партійне керівництво чітко продемонструвало, як далеко Китай відійшов від ідеалів маоїзму та ідей про класову боротьбу й перманентну революцію. Поряд із місцем народження Конфуція Сі Цзіньпін оголосив, що компартія — вірний спадкоємець і захисник величної та традиційної китайської культури.

В останні десятиліття, коли самого марксизму-ленінізму бракує для розбудови держави, лідери Китаю пильно вишукували альтернативні способи утвердити та обґрунтувати свою роль. «Сяйниста династія» була китайською династією, що досягла успіху в багатьох сферах, тож її можна було використовувати, щоб просувати націоналізм, який партія могла контролювати. Конфуціанство може заохочувати до послуху й спільних дій на користь інтересів держави та Китаю. Боротьба Сі проти корупції в суспільстві також потребує більше легітимності, адже кампанія наразилася на спротив. Філософія Конфуція, у якій йдеться про те, як має поводитися держава та високопосадовці, щоб досягти спільного блага, може стати неабиякою підтримкою й опорою. Як і відомі історії про безжальну кампанію імператорів династії Мін проти корупції наприкінці ХIV і в XV столітті.

Китайське партійне керівництво також постійно згадує видовищні морські мирні експедиції династії Мін до узбережжя Східної Африки в XV столітті, щоб надихнути суспільство й показати, яким воліє бути новий Китай. Я повернуся до цих експедицій згодом, а наразі лише зазначу, що з технологічного й організаційного погляду вони абсолютно перевершували майбутні морські походи Колумба та Васку да Ґами. На внутрішньополітичному рівні розповіді про ці експедиції закликають китайців іти у світ як представників китайської цивілізації й завойовувати повагу[94]. На зовнішньополітичному рівні вони підкреслюють мирні наміри Китаю. Таке використання минулого династії Мін стало актуальною проблемою політики, адже Китай незабаром відвоює ту чільну позицію, що мав у XVI столітті.

Отже, сучасне значення династії Мін — це приклад того, що минуле не лише співіснує із сучасністю, а й загрожує їй. Подібно президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган дістає ісламо-османську імперію з музеїв, покликаючись на неї як на попередницю і взірець того, якою хоче стати сучасна Туреччина.

  «Султан» Ердоган і Османська імперія

Двадцять дев’ятого травня 2011 року президент Ердоган

1 ... 16 17 18 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"