Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

 У коханні немає законів. Це не союз тіл і не єднання душ і сердець. Це щось незрозуміле. Це ... це саме життя.

© Лора Беккіт

Намджун

Таке враження, ніби сонце взяло до рук биту, й зараз, через балкон та вікно било мене нею по голові.

- Мммм, - простогнав я, перевертаючись на другий бік, намагаючись сховатись від пекучих променів.

Друга половина ліжка була холодною, але я вже й не памʼятав, коли останній раз спав з кимось, тож ця прохолода була мені знайомою. Але, я ліз на ту частину ліжка тому що мені потрібно було відволіктись від дикого головного болю, а ще від нестерпного присмаку і сухості в роті, й сподівався, що холод цієї частини ліжка мені допоможе. Так хочеться води.

Скільки ж я вчора випив?

Вкутавшись сильніше в простирадло, залишаючи ноги відкритими, я знову простогнав. 

Більше ніколи не буду пити. Як же хріново.

Нога торкнулась холодного бильця, що мене не насторожило одразу. В номері готелю, на ліжку не було билець. Тільки в підголовʼї.

Звідки? О, ні, я що в чужому номері? Дякувати Богові, я зараз, здається сам.

Хвиля болю знову пронеслась від висків по голові, десь пульсуючи закінчувалась на потилиці.

Треба знову заснути. Ще через якийсь час біль пройде сам собою.

Але ні. Хвилі накривали голову знову й знову. Я вовтузився в ліжку, доки й та прохолодна частина не стала такою ж гарячою, що тіло вкрилось потом, тепер все ліжко було таким же гарячим і вологим.

Бляха. Я хотів би ще поспати.

Тепер мені точно потрібна вода. Бажано газована. Бо я помру прямо тут. В готельному номері в чужій країні. Благо, мене будуть шукати.

Приклавши купу сили, на яку тільки я міг був здатен в такому стані, я розліпив очі. Спочатку, звичайно, я побачив тільки проблески світла через простирадло, в яке закутався, бо зверху мене почало морозити. Але потім… 

Я повільно визирнув. 

Якого…? Ні-ні-ні… Я сплю… Я ще точно сплю.

Занурившись назад в простирадло, нарешті вдихнув запах всього, що мене оточувало. Її запах… Тут все було пропитане весною, рослинами з балкону, щастям, та книгами…

- Ммммммм, - знову простогнав в голос.

Як я тут опинився? Памʼятаю розмову з Юнгі… А потім? Тону… Я вирішив тонути. Це я їй сказав, коли вона відчинила?

Весь минулий день крутився в голові, від початку до втрати памʼяті. Але нічого з того, що я казав чи робив, і тим паче, як опинився в її ліжку. 

Вона спала зі мною? Чи ні? Де вона? Я ж не зробив нічого поганого?

Я схопився руками за голову. Клятий Юнгі. Якби ж він не дав тієї поради, я певне не опинився б тут. 

Як мені тепер дивитися тобі в очі?

Повернувшись на другу сторону, яка була біля дверей спальні, помітив що на тумбочці біля будильника стояв стакан з водою, а поруч якийсь пакетик. 

Знеболююче. Хвала Весті. Може я не вів себе, як гівнюк, раз вона залишила це тут?

Розчинивши таблетку у воді, я жадібно залпом все випив, відчуваючи як рідина заполоняє моє тіло, хоча мені й здалося, що було мало, та я був вдячний навіть за краплю води, не те щоб цілий стакан.

Сироти пробіглися спиною, коли я все таки сів. Я був повністю оголений, не враховуючи боксерів. Мій одяг акуратно висів на спинці крісла перед письменницьким столом, на якому стояв кактус, який ще вчора був просто колючою рослиною, а зараз чомусь випустив білосніжний цвіт. Все інше було так, як я і запамʼятав. Постільна білизна хіба що змінилась. Вчора вона була мʼятного кольору з дрібними квітами, а зараз змінилась на світло- сіру з геометричними візерунками, та якимись надписами, але голова ще настільки гуділа, що я не став читати.

Важко піднявшись, я зробив пару кроків до крісла, взяв штани, намагаючись натягнути їх на себе. В голові паморочилось, і врешті решт я відкинув цю ідею.

Щоб я тут вчора не робив, вона точно вже побачила все.

Штани залишились на ліжку. Мені було погано. Так погано, що я б виблював все зі свого шлунку, враховуючи те, що там і так нічого не було, окрім алкоголю та вранішніх ліків з водою. До носу дістався якийсь дивний аромат. Приємний, якби в мене не було похмілля. Живіт забурчав. Як би мене не нудило, але шлунок сповіщав, наскільки він голодний, бо вже пішла друга доба, як я майже нічого не їв.

Двері спальні були тільки злегка прикриті, тож до мене не доносилося жодних звуків. Але зараз вже чути тихе клекотіння на плиті, і голоси з плазми на стіні, яка висіла в кухні.

Веста поралась за кухонною стійкою.

Одного погляду було достатньо, щоб в голову вдарили відривки спогадів. Той самий чорний атласний комплект, який ледь прикривав сідниці та груди, так само висів на ній, так і бажаючи злетіти, лише від одного дотику. Головний біль кудись зник. Таблетка подіяла, чи що?

Я згадав де ванна кімната, й не тривожа Весту направився туди навшпиньках, закрив двері. На полиці біля дзеркала лежала ще запакована зубна щітка.

Як міг, я привів себе до ладу. Хоча, мені хотілося зануритись назад в ліжко, й не вставати найближчу добу. 

Погано. Боже, як же мені погано.

Шлунок завернувся і розвернувся ниючим болем.

Спогади не повертались. Лише якісь відблиски, але жодних діалогів, чи дій.

Що я робив? Що казав їй? От же телепень… 

Я так само в одних боксерах вийшов з ванної кімнати. Веста покручувала лопаткою в кастрюлі, вдихаючи аромат. 

Яка ж краса, щоб я не робив, але бачити таку картину зранку… воно було того варте… подумав я, перед тим, як щось сказати їй, але вона мене опередила.

- Сідай,  - промовила дівчина, навіть не повернувшись до мене.

Слухняно, я прослідував декілька кроків до барної стійки, завдовжки в метр, і сів на один із двох барних стільців. Я помітив, що в дальньому кутку стояв маленький обідній стіл з трьома стільцями, та сісти туди не наважився, бо так я б опинився спиною до неї, а мені хотілося дивитися, як би там соромно мені не було.