Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

Веста відсторонено зачерпнула суп, а потім поставила тарілку перед моїм носом.

- Їж, - так само відсторонено промовила вона.

- Веста, - покликав я її, коли вона проходила повз мене, - Не тікай від мене.

- Мені нікуди тікати, ми в мене вдома,  - промовила вона, знизавши плечима..

Я зліз з барного стільця, схопивши її за руку. 

- Щоб я не зробив вчора, мені шкода, - вимовив я.

Головний біль повернувся від різкого руху, змішався з амнезією,  і тепер став настільки нестерпним, що  я був готовий лазити на карачках, аби стало легше, а вона мені вибачила все.

- Ти нічого не зробив поганого, Джун, все добре.

Чомусь ці слова пробрали мене ще більшим холодом, ніж та частина ліжка, де по факту повинна була бути вона.

- Веста… Будь ласка… - благав я.

- Окрім того, що ти завалився пʼяний посеред ночі? Мені довелося вкласти тебе в своє ліжко і ти… - зітхнула вона, не піднімаючи на мене погляд.

- Ми ж не… - припустив я.

Ні-ні-ні, ми не могли переспати, і щоб я нічого не памʼятав? Я хотів би цього. До болю хотів, але не так же… А якщо я чіплявся до неї? Якщо вона цього не хотіла? 

Вир думор проносився в голові, й мені вже здавалось що я побілів, та готовий був втратити свідомість від найгірших картин минулої ночі.

- Ні, Джун, ти майже не торкнувся мене. Майже… Джентельмен, навіть пʼяний, - хмикнула вона.

- Ти злишся, що я прийшов? - висловив я свої думки.

- Я… Ні, я не злюсь, - зітхнула Веста, - просто не знаю, як мені на все це реагувати.

Бляха…

Веста зашарілась, ледь підняла на мене погляд, але в ту ж секунду, як я у відповідь зазирнув їй у вічі, вона відсахнулась.

- Поїж, - згуртувавшись сказала вона, - це всього навсього курячий бульйон, він ситний, і твій шлунок навряд чи виплюне його назад.

- Мене ж не нудило вчора? - з острахом спитав я.

- Хаххах, ні, все добре Джун, просто їж.

Веста заховалась в спальні, поки я копорсався в бульйоні. Шлунок знову повідомив, що потребує хоча б якоїсь їжі, тому застудивши суп я все ж таки закинув ложку в рот. Гаряча рідина розлилась всередині тіла, зігріваючи й втамовуючи голод. 

Смачно. Не знаю, це через те що вона готувала, чи він дійсно був таким смачним, але врешті я з шаленим апетитом поглинув всю тарілку, ледь не благаючи про добавку. 

Вона повернулась.

- Твій телефон розривався з самого ранку, - промовила вона, - я намагалась тебе розбудити, і як ти зрозумів - не вийшло, тож вимкнула звук, але… Тобі варто відповісти, бо він зараз зірветься.

Веста протягнула мені мою куртку, де лежав телефон, і опустила погляд вниз, вибачаючись, що прошаруділа карманами, перш ніж дістатися телефону.

Першим повідомленням, я мав би прослухати від стафа, та чомусь я хотів почути когось з хлопців. 

Юнгі рідко щось писав, а тим паче записував голосові, але не на цей раз:

“Гей, чоловіче, якщо і вирішив тонути, то хоча б скажи з ким. Або де. Ми переймаємося. Де ти?”

Потім кинулось в очі повідомлення Чіміна:

“Хьоне, ми станемо на твій захист. Всі… Тільки скажи де ти?”

Ми всі вже десятиліття були сімʼєю. Я не сумнівався в цих хлопцях ні на секунду. Та чи зрозуміють вони мене зараз? Тобто, мають же зрозуміти. 

Не знаю, з ким я хотів поговорити в першу чергу: Джин - він знав про Весту, здогадувався про стосунки й розумів всю серйозність ситуації, в яку я влип, до того ж сам був у стосунках; Юнгі - цей хлопець читав нас мовчки, й ніколи нічого не казав, поки його не спитаєш, а якщо й спитати, то загадково відповів би, допоки ми б не втрапили в халепу, а в такому б випадку, Юнгі пірнув би в глибину шторму, витягуючи нас, як не ділом, так новою піснею; Техьон - цей романтик… Що тут ще казати, він точно б плескав в долоні, що я порушив купу правил ради дівчини, хочаа… та він би плескав в долоні в будь якому випадку, де річ шла про порушення правил; Хосок - він також навряд чи мене гнобив, та він настільки був педантичний, не враховуючи танці, що навряд чи підтримав мене, скоріш просто промовчав, але, він був безжалісний, що стосувалось його творчості; Чонгук - цей інтроверт взагалі б порекомендував залягти на дно. Він полюбляв увагу дівчат, але в будь-якій незрозумілій ситуації - задкував, або - ховався в мушлю, і чекав благої течії; Чімін - він був залежний від чужої думки точно так само, як йому важлива була власна свобода. Ми були певні, що він одружиться самий перший, і хоча Чімін був тим ще пліткарем - свої відносини він тримав на такому  замку, що ми досі не впевнені чи незайманий він.

А от стафу було байдуже на мої почуття, тож я набрав номер:

- Лідер, твою на ліво, де тебе чорти носять? - почувся голос Джина, він був старший за мене, тож не міг називати мене Хьоном, але я був лідером, хоча… Боже, мені тут стало не по собі: я не мав права так себе вести.

- І тобі привіт, - виговорив я тримаючи другою рукою свою голову, - де ви?

- Ми в готелі, але стаф скоро підніме все місто на ноги, якщо ти не зʼявишся.

- Котра година?  - пробурчав я.

- Знущаєшся? - ледь не прокричав в динамік Джин.

Я подивився на екран. 9:45.

- Але ще рано, - промовив я.

- Рано, Намджун, дуже рано, враховуючи, що ми бухали вчора. Але ти не повернувся, тож нас підняли раніше твоєї обіцяної одинадцятої.

- Бляха. Вибач. І перепроси у хлопців. Я вирішу.

- Ти вже постарайся, - відповів Джин перед тим, як кинути слухавку.

Наступними були стафи. Я ледь вмовив їх, що повернусь в будь який момент, тому що знаходжусь ледь не в шести хвилинах від готелю. 

До обіцяної дванадцятої години мене чекала машина прямо під вікнами квартири Вести. Я їй не став казати про це, а вона не звертала уваги на чорний тонований позашляховик під вікном, та того самого стафа, який, як на мій погляд аж занадто часто курив.

Не знаю, чому я думав, що в мене ще є дві години поруч з Вестою. Мені все ще було погано, та вона могла вишвирнути мене. Врешті решт, я повів себе як козел. Я відчував її напруження. Веста майже не дивилась мені в очі. Вона застелила постіль, прибрала миску, заварила кави собі, а мені поставила зелений чай. Веста підійшла до вікна зі своєю чашкою, і вдивлялась чи то у вікна будинку навпроти, чи на перехожих.