Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

- Як ти себе почуваєш?  - запитав я, звертаючи увагу, що вона майже не шморгала, і не тремтіла, як вчора.

- Дякую, мені набагато краще, - вимовила вона, навіть не повернувши голову до мене.

- Годі, Веста, що я зробив? - мені потрібно було хоча б щось, якесь нагадування про ніч, за яке міг схопитися, - чи що такого казав? 

Чомусь, я був певен, що дівчина не хоче допомагати мені з памʼятю. Я вірив їй, коли вона сказала, що нічого поганого не зробив, але мені потрібні були відповіді.

- Ти… емм, спали ми разом, - зітхнула вона, - ти не відпустив мене вночі… притискав до себе й казав, що хочеш до мене.

- Хах, можливо… Але, я справді цього хотів, і хочу зараз.

Веста не повернулась, але я бачив, як напружилося її тіло від моїх слів.

- Що я ще казав? - запитав я, тихо злізши зі стільця.

- Що це все було по справжньому.

Я переніс чергову хвилю болю в голові, підійшов до неї, обхопив руками й акуратно притис її спину до себе, щоб вона не розлила гарячу каву. Веста заклякла, очікуючи подальший дій:

- Я робив щось подібне вчора?

- Т-так, - видихнула вона.

Не знаю, звідки в мене зʼявилась сміливість, але я нахилився, закутуючись в її волосся, вдихаючи запах.

- А так робив? - запитав я.

Веста сіпнулась. Я відчув, як по її шкірі, під моїми руками побігли мурахи.

- Т-так, - вона почала тремтіти.

- Ти боїшся мене? - прошепотів я.

- Ти третій раз це питаєш, Джун. І я втретє тобі кажу, що ні, - вона розвернулась і подивилась мені в очі, - я спантеличена, розгублена, і при цьому збуджена, але ні, боятися?

- Тии… що? - я подумав, що мені здалося.

- Ти обіймав мене, майже всю ніч, - вона поклала долонь мені на грудні мʼязи вибиваючи все повітря з легенів.

- Веста… Я… Я цілував тебе? - я закусив губу очікуючи відповіді.

- Н-ні… На жаль, а тепер мені потрібно в душ, - раптом видихнула вона, обійшла мене, поставила чашку на журнальний столик біля крісла, та пішла в ванну кімнату, залишивши ще більшу купу запитань за собою.

Але дещо я все ж таки зрозумів.Точніше вона мені дала зрозуміти одну важливу річ. Якщо усвідомлюєш, що людина тобі підходить, споріднена душа, не важливо - день, тиждень чи місяць ви знаєте одне одного, потрібно закидати на плече і відвозити на край світу. Цілувати до ранку. Дивитися на заходи сонця, зустрічати світанки, вечеряти при свічках, робити пропозицію і бути щасливими. 

Так, можливо, в майбутньому все буде погано, можливо все буде погано, прямо за дверима її квартири, але тут і зараз має бути все прекрасно. 

Тепер я був впевнений, вона відчувала до мене щось, можливо не так сильно як я, але я точно не був їй байдужий. І я нізащо її не відпущу. Ніколи. 

Я повернувся до спальні, вирішивши, що ніякої розмови не вийде, якщо я продовжу ходити по квартирі голяка. Поки вода ще шуміла, я оглянув знову її власну бібліотеку. Полиці були аккуратно підписані жанрами, деякі підсвічувались букнуками в різних стилях.

Тільки зараз я звернув увагу на три підставки, що стояли в самому центрі. На двох були книги, а третя пустувала:

- Знову хочеш якусь книгу? - запитала Веста. Я не помітив, коли вона повернулась.

- Чому тут пусто? - запитав я, побоюючись повернутися до неї.

- Бо третя частина ще не вийшла, але це моя улублена трилогія, я дуже чекаю на неї, кхм, - вона привернула мою увагу, - мені потрібно попрацювати.

- Хочеш, щоб я пішов?

- Я, ем, - вона перемнулась з ноги на ногу, опускаючи погляд, вологі пасма волосся спали на очі, хоча мені не потрібно було бачити її обличчя, щоб знати, що вона почервоніла. Тепер на ній була оверсайз сукня блакитного кольору, з довгими рукавами, лише трішки відкриваюча декольте, й ховаючи до колін ноги.

- Чи тобі потрібно їхати? Хоча я б не рекомендував, тобі тільки вчора було зле, тож…

- Ні, Джун, я працюю вдома сьогодні. На роботу поїду вже завтра.

- А, тоді добре, - я зробив пару кроків їй на зустріч, вона випросталась, наглядаючи за моїми рухами, - так, ти хочеш, щоб я пішов?

- Н-ні… - прошепотіла вона.

Ми повернулися на кухню, Веста прихопила з собою ноутбук і вмостившись в кріслі щось швидко набирала, поки я допиваючи свій чай за барною стійкою, наглядав за нею.

Стаф знову вийшов з машини поглядаючи на годинник та знову вдихав їдкий дим.

Через якийсь час, я все ж зібрався виходити. Веста стояла на порозі, доки я взувався.

- Слухай, можливо я ніколи не згадаю минулої ночі, і я певен, що мені було дуже добре з тобою. І я дуже хочу це повторити, - я провів рукою по її волоссю, - і щоб я тобі не казав, чи в чому не зізнавався, все було насправді.

- Знаю, Джун, я… я також цього хочу, - зітхнула вона.

Я нахилився до неї, наважуючись, щоб поцілувати, Веста прикрила очі, але дещо пробігло моєю памʼяттю, і я зупинився, залишаючи легкий доторк губ на її щоці.

- Весто, - я випростався, а вона здивовано відкрила очі, - ти підеш зі мною на побачення?

- Хахах, - істерично засміялась вона, - так.

- Чудово, - я посміхнувся, збираючись вийти з квартири.

- І коли воно буде? - запитала вона.

- Ти все зрозумієш. До зустрічі, кохана.

Залишивши спантеличену дівчину в дверях, я спустився й вийшов до стафа.