Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Степан відразу нічого не відповів, а подивився на батьків Роми, які не наважувалися наближатися.

— І вони? — нарешті запитав Степан.

— Так! — він швидко глянув на батьків Рома. — Вони були б раді, якщо ви допоможете, — видавив з себе Матвій.

Степан ще раз подивився на батьків хлопця. Олександр не дивився у сторону детектива, а от Марія дивилася прямо в очі Степану. Він зрозумів, що при необхідності, вона була готова благати про допомогу, попри думку свого чоловіка.

— Гаразд! — погодився Степан.

Виходячи з машини, Степан як завжди взяв з собою чорну теку. Він знав, що всі докази поліція забере з собою, але записи він міг робити, якщо батьки Роми розкажуть щось нове.

Матвій лише подивився на теку, але нічого не став говорити. Так, мовчки, вони дійшли до хвіртки. Марія час від часу поглядала на Степана, він, в свою чергу, вдавав, що не помічає цих поглядів.

Пройшовши поріг, вони опинилися у невеликому передпокої, де залишили верхній одяг. Одразу звідти потрапили до невеликої кухні, пройшовши через яку, нарешті зайшли у вітальню.

— Де кімната вашого сина? — тепер ставив запитання Матвій.

— Ось там, — першим відізвався Олександр, який одразу повів поліціянта до кімнати свого сина.

— Ви не йдете? — з подивом у голосі запитав Матвій.

— Мені здається, що я там не потрібний, — Степан розкрив свою теку і взяв чистий аркуш паперу, він збирався побалакати з Марією.

— Ви тут лише тому, що... — Матвій почав злитися, але вчасно схаменувся, — пані Марія вважає, що ви можете допомогти пришвидшити пошук її сина. Ви тут лише тому, що пані Марія на цьому наполягала!

— Саме тому я залишуся тут, і з вашого дозволу побалакаю з пані Марією, — дуже ввічливо відповів Степан. — На вашому місці я б шукав незвичайний дріт з голкою десь біля комп'ютера, можливо, за комп'ютерним столом.

Матвій дуже уважно подивився на Степана, йому не подобався цей приватний детектив, але робити було нічого. Він погодився на умови Марії. Вже за секунду Матвій та Олександр зникли у кімнаті Роми, а Степан нарешті залишився наодинці з матір'ю хлопця.

— Як ви почуваєтеся? — вирішив здалеку почати Степан.

— Ви справді не знаєте, куди міг піти мій син? — а от Марія вирішила одразу почати з головного.

Степан декілька секунд дивився жінці в очі, не відводячи погляду. Після чого сказав:

— Я справді не знаю де ваш син!

— А які є припущення?

Тепер же Степан підозріло дивився на жінку. Це не вона настояла на тому, щоб він був присутній, її змусили. Матвію потрібна була інформація, яку вже встиг зібрати Степан. Марія ж повинна була випитати інформацію. На жаль, їй це не дуже вдавалося.

— На превеликий жаль, я не можу надати вам всю інформацію, яку маю, з метою збереження приватних даних, — ухильно відповів Степан. В іншому випадку він би вже пішов, але йому потрібно було дізнатися, що трапилося вчора ввечері чи вночі, перед тим як зник хлопець. — Краще повернімося до того, що трапилося вчора. Розкажіть, як себе поводив Рома перед тим, як зникнути?

Тепер була черга Марії сидіти і мовчати. Вона не вміла вести допит, який їй доручили. Вона не витримала пильного погляду Степана і відвела очі. Нарешті вона здалася:

— Він, як завжди, грав за своїм комп'ютером, — почала швидко говорити жінка. Вона поглядала у коридор, куди зник її чоловік та поліціянт. — Вони... вони.. хочуть... — подих пришвидшився, жінка намагалася сказати те, до чого Степан і сам дійшов.

— Все гаразд, я все розумію, — він поклав свою руку на її, — але часу у нас мало, скажіть що вчора сталося.

— Коли ви прийшли вперше, — жінка перейшла на шепіт, — мій чоловік розповів про те, що хтось приходив і допитувався щодо зникнення друзів Роми. Приблизно в цей час Рома встав з ліжка і почув розмову, він намагався детальніше дізнатися, хто приходив. Але Саша нагримав на нього і сказав, щоб той ішов до своєї кімнати і не пхав носа, куди не треба.

В коридорі почувся скрип половиць. Марія замовкла і стала прислухатися. Коли вона вирішила, що там нікого немає, вона продовжила:

— Ввечері, коли ви знову прийшли і почали кричати про небезпеку для нашого сина, Саша не витримав і викликав поліцію. Це все бачив і чув Рома. Коли вас забрали у відділок, Рома знову намагався дізнатися більше інформації, хто ви, звідкіля, чому цікавитеся ним, — Марія перевела подих, руки тремтіли, вона хвилювалася за свого сина і за те, щоб її більше ніхто не почув. — Після зникнення Ігоря та Олега до нас декілька разів приїздила поліція, допитували Рому. Навіть журналіст приїздив, не знаю звідкіля він дізнався про нас, але Саша його не пустив. Після цього він посадив Рому під домашній арешт. І ось, тут з'являєтесь ви, приватний детектив, та ще й двічі, — жінка замовкла, вона не могла продовжувати. Нижня губа тремтіла, в очах з'явилися сльози.

— Був скандал?! — здогадався Степан. На це жінка лише кивнула.

— Піднявся крик, — нарешті вичавила з себе жінка, — Рома більше не хотів сидіти вдома. Саша кричав, що той повинен бути вдома і нікуди не рипатися, доки не знайдуть того, хто викрадає підлітків. І якщо це були ви, то Рома хоч завтра зможе піти куди захоче. Рома психував, але все ж пішов до кімнати і з гуркотом зачинив двері. Саша кричав Ромі, щоб той не гепав дверима, що доки той живе за кошти батька, він повинен виконувати встановлені Сашею правила, і що треба поважати свого батька.

— Але він не пішов до кімнати?

— Ні, він кричав звідсіля, з вітальні. Але я впевнена, що Рома це все чув, — жінка видихнула.

— Що було далі?

— Вранці, коли я встала, я відчула, що в будинку досить прохолодно, попри те, що працював котел. Я пішла до кімнати Роми, але його вже не було. Вікно було відчинене, він зник. Ми одразу поїхали до поліції. Саша все повторював, що це ви винні, що Рома зник.

— Але я весь цей час був поліції, — підсумував Степан.

— Так, — тихо сказала жінка. — Де ж він може бути?..