Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

Музика не зупиняється і мені здається, що на нас всі дивляться. Та Оскару взагалі на це байдуже, він дивиться на мене, наче вивчає. 

– Ти гарно рухаєшся. Відчуваєш музику, – усміхається.

– Я займаюсь танцями, – кажу дещо збентежено. Оскар помітив це і маю визнати, що я приємно здивована. 

– Правда? Як цікаво, – розтягує слова. – З радістю подивлюсь на твій виступ. 

– Скоро в мене змагання. Я попрошу Каріну сказати тобі, коли і де, – відповідаю. Важко навіть собі пояснити, чому я продовжую цю розмову. Чому запрошую Оскара на турнір. 

Можливо справа в тому, що він милий. А ще помічає маленькі деталі, які більше нікого не цікавлять. 

– Чудово, – здається він радий. 

Нам доводиться зупинитися, тому що Оскара кличуть. Він сьогодні зірка тут, а ще чомусь приділив мені так багато свого часу. 

Йду до Каріни, котра стоїть біля столу і наминає закуски. Вигляд у неї такий, наче це вона щойно танцювала з красенем чоловіком, а не я.

– З вас може вийти гарна пара, – заявляє. – Братик мало не з'їв тебе очима. 

– Він цікавий, – посміхаюсь. – Я сказала, що ти даси йому мій номер. А ще я запросила його на турнір. 

– Нічого собі! – Каріна явно здивована. – Подруго, а тебе не підмінили часом? Я думала, що крім Марка ти більше нікого не бачиш перед собою!

– Я теж так думала, – хмикаю. – Оскар мені сподобався. Тільки не придумуй нічого. Ми просто спілкуємось і все. 

– Зі спілкування все і починається, – Каріна підморгує мені і бере келих з шампанським. – Може таки вип’єш?

– Не хочу ризикувати, – кажу. – Завтра тренування. Я не можу втрачати форму. 

Поки Каріна п’є, я куштую закуски. Насправді маю визнати, що мені тут подобається. А ще ловлю себе на тому, що слідкую за Оскаром. Він постійно в залі. Спілкується з гостями і час від часу усміхається нам з Каріною. 

– Поїдемо вже? – питаю, коли час наближається до півночі. 

– Ага, – киває. – Тільки з Оскаром попрощаємось. 

Каріна хапає мене за руку і тягне за собою в сторону брата. Він якраз розмовляє з красивою брюнеткою, але коли помічає нас, усміхається.

– Оскаре, ми вже поїдемо, – говорить Каріна. – Завтра пари, а в Теї ще й тренування. 

– Я вас відвезу, – несподівано пропонує. – Свято підходить до кінця, тому я повністю вільний. 

Я бачу як від невдоволення перекошується обличчя брюнетки. Вона явно сподівалася, що Оскар її додому повезе. 

– Так ми з моїми батьками поїдемо, – говорить Каріна. – Хіба що ти можеш відвезти Тею. Їй в інший бік. 

Що? Ми ж наче домовлялися, що я залишусь в Каріни на ніч. Плани змінилися? 

Не хочу питати про це перед Оскаром і сподіваюсь, що він не буде везти мене додому. Це далеко і мені геть не зручно. 

– З радістю, – Оскар подає мені свою руку, а я розгублено на неї дивлюсь. Каріна намагається приховати посмішку, але виходить в неї так собі. Розумію, що вона навмисно це зробила і не можу на неї ображатися.. 

Доволі дивно відчувати як пальці Оскара огортають моє зап’ястя. Його шкіра гаряча і не можу сказати, що мені неприємно. Ми йдемо на вулицю і в мене перехоплює подих, коли бачу яскраво червону Ferrari. Оскар відкриває для мене пасажирські двері, а я відчуваю мурахи, що з'явилися від захвату.

– В тебе дуже гарна машина, – кажу, оглядаючи салон. Оскар якраз сів за кермо і завів двигун. Мої пальці поколює від бажання керувати цією крихіткою. 

– Люблю спортивні автівки, – відповідає. – Це особливий кайф. 

Ми їдемо нічним містом і я не вірю, що це зі мною відбувається. Оскар вправно керує і коли виїжджаємо на трасу, я хапаюсь за двері, бо стрілка спідометра швидко піднімається. 

– Якщо тобі не подобається я буду їхати повільніше, – говорить. 

– Все гаразд, – кажу. Не хочу повільніше. Мені подобається ця швидкість. 

Оскар усміхається і я теж. Я рада, що познайомилася з ним.

– Якщо хочеш, можеш сісти за кермо, – несподівано пропонує. – В тебе є права?

– Не повіриш, – хмикаю. – Сьогодні здала іспит. Завтра їх отримаю. 

– Вітаю, – він сміється. – Тоді ти обов’язково маєш проїхатись на цій крихітці. Але не сьогодні. 

Мене дивує те, як просто Оскар готовий посадити мене за кермо такої дорогої машини. А ще він здається мені дуже хорошим. Ми практично не розмовляємо, але я не відчуваю напруги. Це приємна тиша між нами. 

Коли автівка звертає на мою вулицю, я навіть трохи шкодую, що цей вечір добігає кінця. А тоді бачу біля воріт знайомий Mustang і Тіма з Марком поруч з ним. 

Серце на мить зупиняється, а тоді починає битися вдвічі швидше. 

Це ж треба.. який дивний збіг обставин. І тут Марк. З’явився в той момент, коли я практично викинула його зі своєї голови.