Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

- Кара Бенет! - вигукнув мерзенний голос мого колишнього керівника, про існування якого я встигла забути. 

- Добрий день, - повільно повернулась до нього та зробила оскал гієни, який зазвичай бачила на обличчі Артура.

- Який я радий тебе бачити, - мовив він задихаючись, певно довго біг за мною. 

- Не можу сказати того ж, - тихо промовила дивлячись, як його тіло зігнулось навпіл і він важко дихав. 

- Яка ти стала, просто глянь на себе, - підвів він до мене погляд. 

- Кожен ранок в дзеркалі бачу, - закотила очі, знаючи, що йому вже явно щось потрібно. - Я поспішаю, гарного вам дня, - хотіла поскоріше втекти. 

- Каро, хочу тебе попросити, - зненацька схопив він мене за руку. - Мій син на наступний рік буде вступати до академії, чи могла б ти вплинути на ректорат, щоб його прийняли. В боргу не залишимось. Та й син в мене доволі сильний маг, він розумний, кмітливий…

Під відвертим хвалінням, точніше відвертою брехнею, адже його сина я знала давно, гульвіса ще той, вже не говорячи про те, що любить пригубити, не помітила як  стало нудно та я мимоволі позіхнула. 

- Якщо ваш син такий, як ви описали, - прикрила рот рукою стримуючись, щоб знову не позіхнути. - Йому не складе проблем вступити до академії. 

- Але ж ти поговориш, так? - він знову захотів схопити мене за руку та я смикнула її скоріше. - Поговориш Каро? Будь ласка…

Я піджала губи та відповідати не хотілось. Я вже попрощалась, тому розмова була завершена. Пришвидшеним кроком під благання не надто приємної людини я направилась геть. На щастя колишньому керівнику не вистачило нахабства бігти за мною, хоча скоріше йому не вистачило дихання.

- Є хто? - мій настрій піднявся, як тільки увійшла в будинок та відчула приємний аромат з кухні.

Відбивні.

Слюнки так і потекли від однієї думки, що зараз скуштую бабусиних відбивних та випʼємо вдвох вина. Я зняла взуття та повісила біля входу своє пальто. В будинку було тепло, всю свою зарплатню я відправила для того, щоб отопленея в цьому місяці не відключали. 

- Привіт доню, - два слова такої близької, але водночас далекої людини спромоглися зупинити мене на вході до кухні та заклякнути.

Мила посмішка, яку памʼятала ще з дитинства, осяяла на її обличчі. Вона спокійно стояла, наче не промайнуло дванадцять років. Біляве волосся розплетене і трохи не звично закладене на одну сторону. Сіро-блакитні очі гості майже не кліпали поки я не промовила.

- Мамо? - я ледь не впустила сумку та затамувала подих, бачачи ту, яка майже не змінилась з моменту нашої останньої зустрічі. Ми стояли дивлячись одна на одну, відчуваючи, як там за вікном життя жваво котиться повз.

Іноді, щоб зрозуміти куди рухатись далі, потрібно постояти.

Від автора: 

Візуалізація до розділу:

Хлоя Бенет, мама Кари