Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк"

— Це ж абсурд! Ну скільки могло бути в нього в сейфі? Декілька десятків тисяч? Та я за тиждень більше заробляю! — обурилася я.

— Тут усе не так просто. Бритий був хлопцем із дуже негарною репутацією.

— Бритий — це Олег?

— Олег, — кивнув він. — Прикол у тому, що це його справжнє прізвище.

— Ну, чого тільки в житті не буває, — розвела я руками.

— Ага. Так от, він був аферистом, але останнім часом відійшов від дрібних махінацій і зайнявся… коштовностями.

— Грабував?

— Не зовсім. Це, звісно, плітки, але, можливо, на момент його смерті у нього було брюликів на десятки мільйонів євро.

— Ого!

— От-от! А тепер подумай: якщо підозра з Сергія не спаде…

— … то подумають, що ми були в змові, а я його грохнула, щоб не ділитися скарбом! — догадалася я.

— Розумна дівчинка! — він самовдоволено відкинувся на спинку стільця.

— Але ж я сама викликала поліцію! Навіщо мені це?

— Ну, наприклад, щоб відвести від себе підозру. У тебе родичі серйозні, тебе не так просто посадити.

— Це все маячня! — я аж затрясла головою.

— Не така вже й маячня. От уяви: подруга зникла, Сергія вбили, ти підсипана снодійним… Якщо ще й з’ясується, що ти щось недоговорювала, ситуація стане дуже неприємною.

— Знала ж, що треба було казати правду! — закричала я.

— Ні. Тепер хоча б можуть подумати на твою подругу. А якби ти одразу зізналася у брехні, підозри впали б тільки на тебе.

— Виходить, нам першими треба знайти Лізу!

— Нам? — посміхнувся Андрій.

— Ну, мені… Я зрозумію, якщо не захочеш допомагати.

— Я такого не казав. Але мене цікавить: що я отримаю за свою допомогу?

— Скільки хочеш? У мене зараз не дуже багато, усе вклала в проєкт, але я зможу…

— Гроші нецікаві. Свої дівати нікуди, — він скривився.

— Тоді що?

Він лукаво посміхнувся, і ця посмішка мені не сподобалася.

— Ніяких хтивих думок! — одразу заявила я.

— Ну от, а я думав, тобі потрібна допомога…

— Потрібна! Але розплачуватися тілом я не буду!

— Я такого і не казав! — обурився він.

— Тоді чого ти хочеш?

— Бажання.

— Яке ще бажання?

— Будь-яке. Я тобі допомагаю, а коли все закінчиться — ти будеш винна мені одне бажання.

— Нічого вульгарного?

— Ну, подивимося, як піде… — почав він, але, побачивши мою грізну фізіономію, швидко додав: — Добре, нічого вульгарного!

— Домовилися. З чого почнемо?

І щось мені підказувало, що це була погана ідея…