Читати книгу - "Бавдоліно"

Дивіться-дивіться, казав собі Бавдоліно, місто пропадає пропадом, людей ріжуть на вулицях, ще два дні тому він міг втратити цілу родину, а нині йаму вже конче треба почистити обличчя. Видно, двірський люд у цьому зіпсутому місті звик до такого; а Фрідріх когось подібного вже давно викинув би з вікна.

Згодом прийшов той Архіт, несучи кошик, повний срібного приладдя й плящинок з найнеймовірнішими пахощами. То був справжній митець: спершу він розм'якшив обличчя шматинами, намоченими в гарячій воді, тоді став укривати його пом'якшувальними кремами, а відтак почав його розгладжувати, звільняти від усяких нечистот; врешті він вкрив зморшки гримом, легенько підмалював очі, трошки нарум'янив губи, вищипав волосинки з вух, не кажучи вже про все те, що він робив з підборіддям і волоссям. Никита сидів собі із заплющеними очима і дозволяв цим умілим рукам гладити себе, а голос Бавдоліна, який далі провадив свою історію, заколисував його. Бавдоліно сам час від часу переривав свою оповідь, щоб подивитися, що робить цей віртуоз краси: ось він, приміром, вийняв з банки ящірку, відрізав їй голову й хвіст, порізав її дрібненько, розтер і поставив це місиво варитися у горщику з олією. Та ви що, не знаєте, це ж відвар для укріплення ріденького волосся, яке Никита ще мав на голові, — він зробить його блискучим і пахучим. А ці ампули? Це ж есенції мускатного горіха й кардамону, трояндова вода — усі вони відживляють якусь частину обличчя; оця мазь з меду має зробити губи пружнішими, а ота, склад якої — таємниця, слугує для того, щоб укріпити ясна.

Врешті Никита постав у всій своїй красі, як і личило судді Покрову та логотетові таємниць, і, немов заново народившись, засвітився власним світлом у цьому блідому поранку, на несамовитому тлі Візантію, який димів в агонії. І Бавдолінові якось уже навіть перехотілося розповідати йому про своє юнацьке життя в латинському монастирі, холодному й непривітному, де, з огляду на стан здоров'я Оттона, він мусив їсти харч, що складався лише з вареної городини і подеколи рідкого бульйону.

Того року Бавдолінові судилося провести при дворі небагато часу (а буваючи там, він блукав повсюди боязко і водночас з надією зустріти Беатрису, і була то чиста мука). Фрідріх мусив спершу звести порахунки з поляками (Polanos de Polunia, писав Оттон, gens quasi barbara pugnandum promptissima[71]), у березні його знов чекало зібрання сейму у Вормсі для підготовки нового походу на Італію, де знову ж таки дедалі більше бунтувався Мілан разом зі своїми сателітами, відтак у вересні сейм у Гербіполісі, потім у жовтні в Безансоні — одне слово, він гасав, мов чорт. Натомість Бавдоліно здебільшого сидів разом з Отгоном у Морімондському абатстві, далі навчаючись у Рагевіна, і правив за переписувача єпископові, який дедалі більше страждав від недуг.

Коли вони дійшли до тієї книги «Хроніки», в якій оповідалося про Пресвітера Йоана, Бавдоліно спитав, що означає бути християнином sed Nestorianus.[72] То ці несторіани були трохи християни, а трохи ні?

— Сину мій, правду кажучи, Несторій був єретиком, але ми багато чим йому завдячуємо. Щоб ти знав, що в Індії, після того, як там проповідував апостол Тома, саме несторіани поширювали християнську релігію аж до кордонів тих далеких країн, звідки привозять шовк. Несторій допустився однієї-єдиної, хоча й вельми серйозної помилки щодо Ісуса Христа Господа Нашого та його Пресвятої Матері. Бачиш, ми твердо віримо, що існує єдина божественна природа, а все ж Трійця, в єдності цієї природи, складається з трьох окремих осіб, Отця, Сина і Духа Святого. Але ми також віримо, що Христос — це одна особа, божественна, яка має дві природи, людську й божественну. Натомість Несторій твердив, буцім Христос мав не тільки дві природи, людську й божественну, але й дві особи. Отже, Марія породила лише людську особу, тому її не можна називати Богоматір'ю, а лише матір'ю Христа-чоловіка, тобто вона не Theotòkos чи deipara, тобто Богородиця, а щонайбільше Christotòkos — Та, що породила Христа.

— Це гріх так думати?

— І гріх, і не гріх… — роздратовано відказав Оттон. — Можна любити Пресвяту Діву, навіть уявляючи її собі так, як уявляв Несторій, але в такому разі ти, безперечно, воздаватимеш їй меншу шану. Та й, зрештою, особа — це індивідуальна субстанція розумної істоти, і якщо в Христі були дві особи, то, значить, були дві індивідуальні субстанції двох розумних істот? До чого це все нас приведе? До твердження, що Ісус одного дня міркував одним способом, а другого — іншим? Усе це не означає, що Пресвітер Йоан — підступний єретик, але було б дуже добре, якби він мав зносини з християнським імператором, який представив би йому правдиву віру в належному світлі, а що він, безперечну людина чесна, то не зможе не навернутися. Але, звісно, якщо ти не візьмешся за вивчення хоч дещиці богослов'я, таких речей ти ніколи не втямиш. Ти кмітливий, а Рагевін — гарний учитель, якщо йдеться про читання, писання, ази рахування і вивчення кількох граматичних правил, але трівіюм і квадрівіюм — то цілком інші речі: перед тим, як вивчати богослов'я, мусиш опанувати діалектику, а всього цього тут, в Морімондо, ти не навчишся. Тобі доведеться вступити до якогось studium[73] до однієї з тих шкіл, які є у великих містах.

— Але я не хочу йти ні до якого Studium, і навіть не знаю, що воно таке.

— Коли зрозумієш, що це таке, охоче туди підеш. Бачиш, сину мій, усі кажуть, що людська суспільність грунтується на трьох силах — воїнах, ченцях і селянах, і, мабуть, до вчорашнього дня так воно й було. Але живемо ми у нові часи, коли такої ж ваги набуває вчений чоловік, навіть якщо він не чернець, а вивчає право, філософію, рух небесних світил і чимало інших речей, і не завжди звітується про те, що робить, своєму єпископові чи королю. І ці студіуми, які поступово виникають то в Болоньї, то в Парижі, це місця, де культивується і передається знання, яке є одним із різновидів могутності. Я був учнем великого Абеляра, хай помилує Бог сього чоловіка, який стільки грішив, але й стільки страждав і спокутував. Після того нещасливого випадку, коли через злісну помсту його позбавили чоловічої снаги, він постригся у ченці, став абатом і жив далеко від світу. Але в часи найбільшого розквіту його слави він