Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

— Він був азартним гравцем. Я дізналася про це надто пізно. Якось повернулася додому і, не знайшла жодної цінної речі. Все було винесено — гроші, техніка, навіть деякі мої прикраси.

Емір тихо вилаявся.

— Він залишив мені лише записку. Написав, що "знайде спосіб повернути".

Я скептично посміхнулася.

— Він не повернув?

— Звичайно, ні. – на обличчі з'явилася посмішка. 

Настала тиша.

Емір не став мене жаліти, і за це я була йому вдячна. Він просто подивився на мене з розумінням і сказав:

— Добре, що ти його позбулася.

Я кивнула.

Ми більше нічого не говорили.

Просто сиділи мовчки, дивилися на вогні міста і думали кожен про своє.

За півгодини Емір зібрався йти. Я провела його до дверей, і, перш ніж вийти, він зупинився, подивився на мене й сказав:

— Я радий, що сьогодні опинився тут.

Його голос був теплим, справжнім. Я відчула, як напруга, яку не помічала раніше, повільно зникає.

— Я теж рада, що ти був тут, — зізналася я, хоча ці слова далися мені важче, ніж мали б.

Емір ледь помітно посміхнувся, а потім вийшов, залишивши за собою відчуття дивного спокою.

Я ще деякий час стояла біля дверей, згадуючи нашу розмову. Вечір вийшов несподіваним. Відвертим.

Потім я повернулася на кухню, швидко прибрала чашки, витерла стіл. Все ще в голові лунав голос Еміра, його слова, спокійний тон.

Цей день був довгим і виснажливим. Я зітхнула, роззулася і, нарешті, позбулася підборів. Ноги боліли після цілого дня на них.

Добравшись до спальні, я лягла на ліжко, накрилася ковдрою і заплющила очі.

І останнє, про що я подумала перед тим, як заснути, — це як несподівано легко мені було сьогодні поруч з Еміром.