Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Один за одним мої колеги коротко звітували, а я сиділа, намагаючись змусити своє серце битися повільніше. Мені здавалося, що він все ще дивиться, оцінює, аналізує. Але ні — його обличчя залишалося незворушним.

Коли останній керівник закінчив, Тимофій нарешті заговорив:

— Підготуйте докладний звіт у письмовій формі за останні три місяці. Хочу побачити звіт від кожного відділів. Термін — три дні.

У залі прокотилася хвиля невдоволеного зітхання, але ніхто не сперечався.

— Це все. Можете бути вільні, — сказав він, а потім перевів погляд на мене. — Крім вас, Еміліє.

Я відчула, як у грудях щось стислося.

Колеги виходили, кидали на мене швидкі погляди — хтось співчутливо, хтось із цікавістю.

Коли двері зачинилися, настала тиша.

Я вдала, що цілком спокійна, й схрестила руки на грудях.

— Що ж, слухаю вас, Тимофію… — я на секунду задумалася, як звернутися до нього офіційно, але він випередив мене:

— Андрійович.

Я стисла губи й кивнула.

— Добре, Тимофію Андрійовичу.

Він сперся на стіл, схрестивши руки.

— Я хотів поговорити про… особисте.

Я напружилася.

О, ні. Він буде говорити про мою втечу?

Я зібралася з думками, готуючи якісь виправдання, але він спокійно продовжив:

— Думаю, буде краще, якщо ми забудемо про ту ніч.

Я кліпнула.

Що?

— Так буде легше працювати, — пояснив він. — До того ж, у мене є дівчина.

Я завмерла.

ЩО?

Він це серйозно?

Я змусила себе зберігати нейтральний вираз обличчя, хоча всередині все обрушилося. Тимофій помітив мою реакцію й додав:

— На той момент ми були не разом. Ми посварилися й розійшлися за тиждень до цього. Але тепер ми помирилися.

Я проковтнула ком у горлі й повільно кивнула.

— Все гаразд, — сказала я з удаваною байдужістю. — Було і було.

Він на мить замовк, ніби чекав іншої реакції, але я не дала йому цього задоволення.

— Гаразд. Якщо більше немає нічого важливого, то я піду, — додала я й зробила крок до дверей.

Але його голос зупинив мене:

— Є ще дещо.

Я різко обернулася.

Тимофій вже не виглядав таким розслабленим. Його погляд став холоднішим, голос — суворішим:

— Я не терплю запізнень. Якщо це повториться, я вас звільню.

Що ж, ось він. Справжній Тимофій  — жорсткий, безжальний бос, який обожнює контроль і порядок.

Мене охопило обурення, я гордо випросталася й, кинувши йому впертий погляд, швидко відповіла:

— Тоді готуйтеся мене звільняти, Тимофію…

Я замовкла, роблячи вигляд, ніби забуло його по-батькові .

Він стиснув губи й додав сам:

— Андрійович.

Я всміхнулася якомога ширше, хоча всередині мені було зовсім не смішно.

— Так от, готуйтеся мене звільняти, Тимофію Андрійовичу.

І впевненою ходою вийшла з кабінету.

Щойно двері зачинилися за мною, я швидко перейшла на біг.

А потім побігла до вбиральні й, щойно опинилася всередині, дала волю сльозам.