Читати книгу - "Бити разом, Дроянда"

Після щирих зізнань від хлопців і теплих обіймів, атмосфера була майже ідеальною. Але щось зависло в повітрі. Несказане. Приховане. І воно шукало момент, щоб вибухнути.

Мія першою помітила, що Соня мовчить вже занадто довго.

— Що трапилось? — тихо запитала вона, намагаючись не зруйнувати момент.

Соня зітхнула і підняла очі:

— Можна я скажу щось… чесно? І щоб ніхто не ображався?

Аліна трохи напружилась, але кивнула:

— Звісно.

— Мені здається, ми всі надто заглибились у свої романи, — почала Соня. — І забули, що були подругами ще до цього. Ви всі якось стали… закриті. Я навіть не знала, що у тебе, Аліно, все настільки серйозно з Максимом. А Дана — ти зникла на тиждень і навіть не відповіла на жодне

Дана схрестила руки:

— Бо я мала розбиратися з Сашею. І що? Ти б не зрозуміла.

— Але ж ми обіцяли підтримувати одна одну! — втрутилася Мія. — Я теж почувалась сама, коли між мною і Артемом було холодно. І я нікому не написала. І дарма.

Аліна поглянула на кожну з них.

— То що, ми всі просто втомилися одне від одного?

Настала тиша. Гостра, майже болюча. Але така потрібна.

Соня підвелась і підійшла до столика з кавою.

— Ні. Просто ми виросли. І кожна з нас має щось своє. Але це не означає, що дружба має померти.

— Просто вона мусить змінитися, — тихо додала Дана. — Ми вже не дівчата, що ділились записками на лекціях.

— Ми — жінки, які вчаться бути разом і в коханні, і в розчаруваннях, і у мовчанні, — підсумувала Мія.

Вони не обійнялись, не зробили селфі. Просто залишились поряд. І це вже було достатньо.