Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

Поки всі наввипередки раділи його поверненню з тюрми, сам Шацький печально сидів за столом перед шахівницею. Тепер пацієнтів майже не було. Хтось вирішив поки не лікувати зуби в єврея, але більшість не могла собі дозволити дантиста через швидке зубожіння. Втім, дехто навідувався, бо коли війна, а ще й зуби болять, то вже занадто. Грішми не платили, несли якісь харчі або речі, котрі можна поміняти на чорному ринку. Не мав Йозеф з ким, окрім Шмуля, грати в шахи. Іда з Ривою ігнорували гру, й не лишалося нічого іншого, як уперто навчати Дені. Котрий, до слова, вже розумів: фігурки на дошці в клітинку пересуваються не просто так.

Далі вони пили чай, Клим повідав про події останніх днів, перейшов до подробиць і аж потому дійшов до висновків Віхури, котрі той замовчав. Шацький на той момент так запалився, що навіть дозволив собі гарикатися, як у старі добрі часи, а Естер — знову покрикувати на нього. Складалося враження: тут, у розхристаній оселі бідних львівських євреїв, — острівець миру й спокою, який ніхто й нічого не ладні порушити ззовні.

— Не знаю, як це допоможе мені.

— А раптом я із вашого словесного опису когось упізнаю, пане Кошовий!

— Навряд, Шацький. Навряд. У мене до вас інша справа.

Від самого початку чоловіки домовилися: Клим не «панькається» з Йозефом, хоч той і старший від нього, натомість у відповідь чує на свою адресу «пан» як знак поваги. Сперечатися марно, Кошовий давно звик.

— Гаразд, — кивнув він. — Віхура фактично назвав мені все, крім імені. Панну Божену вбив чоловік, вищий за неї. Приблизно на голову, хоча може бути ще вище.

— Велетень?

— Та де, Йозефе! — втрутилася Естер, чия думка для Клима часом виявлялася важливішою й вирішальною. — Чим ти раніше слухав? Пан адвокат сказав: забита панна була на зріст невисока.

— Я не відразу звернув увагу, — підхопив Кошовий, розвиваючи тему. — Знаєте, мене мучило це вчора цілу ніч. Крутився, не міг зрозуміти, що саме муляє. Потім осяяло: коли бачиш закривавлений труп із розтовченою головою, менш за все звертаєш увагу на зріст жертви. То потім уже фахівці обмірюють все рулеткою, пишуть купу паперів, нотують туди всі отримані цифри. Але я, ступивши в помешкання, побачив невеличку кімнату. Тому тіло на підлозі виглядало... як би сказати... — він поклацав пальцями, допомагаючи собі підібрати правильні слова, — ...відповідним до кімнати. Отак якось.

— Пан має на увазі, що в більшому приміщенні зріст нещасної швидше б кинувся в очі?

— Я обожнюю вашу дружину, Шацький! Пані Естер, мало хто може так вірно озвучити чужі думки.

— Та ну, пане Кошовий. Коли живеш із чоловіком, котрий має в голові хаос, мимоволі навчишся вирізняти з них раціональне зерно.

Естер пожартувала, але Шацький образився. Надувши губи, він відвернувся до вікна, але довго так не сидів, бо в кімнаті було цікавіше. Тим часом Клим вів далі.

— Віхура теж не відразу зрозумів, що жертва — невисока на зріст, нижче за середній. Зате визначив: її били згори, отак.

Він високо підніс затиснуту в кулак руку, різко опустив, при тому хекнувши й трохи налякавши Дені. Хлопчик не заплакав, як раніше, та все ж відсунувся ближче до матері.

— Ідо, Риво — заберіть брата в іншу кімнату, — звеліла Естер.

— Не малий уже. Сам піде.

— Бімлихе[25], пане адвокате, — зітхнула вона.

Важко підвелася, взяла за руку найменшого, підвела до Іди, мовчки вклала в доньчину правицю. Коли донька спробувала заперечити — зупинила поглядом. Рива дивилася на невеличке дійство з переможним виглядом, але раділа недовго: матір і їй вказала пальцем на сусідні двері.

— Ви без того забагато чуєте.

— А я мріяла вирости, — протягнула Рива.

— Невчасно. Дорослою будеш, коли я скажу. Не тут і не тепер.

Діти остаточно змирилися зі своїм вигнанням, залишили старших самих. З мовчазної згоди Кошовий повів далі.

— Навіть чоловік мого зросту може бути вищим за панну Божену. Той самий Віхура. Ось у чому проблема: прикмета підходить будь-кому, не конче велетню. Але били точно, різко, сильно. Спеціальні виміри, як каже пан комісар, доведуть: жертва була своєму вбивці десь по плече. Він показав на собі. Той, хто вбивав, вищий за мене. Отже, зріст — вищий за середній. Навряд вона заводила знайомства з чоловіками однакового зросту. Якщо ми шукаємо серед її ближнього, дуже обмеженого кола, маємо особливу прикмету. Додайте сюди фізичну силу.

— Та високий же.

— Не всякий здоровило нині сильний. Віхуру давно бачили? Отож.

Естер жестом привернула до себе увагу.

— Тут, здається, не так сила, як лють. Вона додає.

— Згоден.

— Ваша маленька панна когось не лише образила — дуже розгнівала. До глибини душі, пане Кошовий. Образила в кращих почуттях, принизила. Можливо, розчарувала.

— Це важливо, — погодився Клим. — Зайвий раз підказує: шукати слід поруч. З цим я й прийшов до вас, Шацький.

Йозеф стрепенувся.

— До мене? Поруч із... Дуже перепрошую, пане Кошовий, та ви отак, при моїй дружині... Не міг я бути поруч із тою особою!

Тепер не стрималася Естер — зареготала так щиро й дзвінко, як давно собі не дозволяла. Вона буквально вибухнула, і троє дітей дружно визирнули з сусідньої кімнати, аби глянути, з чого матері так весело. Дені не стримався, собі підтягнув. Посміхнувся й Кошовий, зрозумівши, в чому річ. Один Шацький крутив головою, втямивши — сміються з нього, та не дотумкавши, де причина.

— Не про те мова, — сказав Клим, коли раптові веселощі трошки вщухли й Естер загнала дітей назад. — Ви знаєте все й про всіх. Божена Микульська, схоже, була за життя особою не такою помітною, як відома вам Агнеля Радомська, донька нафтовика, проте напевне знана в інших колах.

— Я не належав до кіл молодих легковажних осіб, — Шацький вкотре ковзнув поглядом по Естер.

— Але ви назвали покійну легковажною. Хоч не знаєте особисто, нічого про неї не чули. Невже у Львові справді знайдеться людина, яка невідома вам?

Шацький пожвавився, поцмокав губами.

— Про легковажність роблю виняток випадково з ваших слів,