Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

— Тримайся. — коротко попередила вона.

Пекло жахливо. Дарк стис зуби, але не сіпнувся. Чомусь це відчуття йому завжди подобалось.

Вона повільно замочувала бинт, намотуючи його навколо руки. Тиша в кімнаті стала тягучою, але Ліанна перервала її, не піднімаючи погляду:

— Може, нам усе-таки не варто залишатися тут.

Її голос звучав стримано, але в ньому було занепокоєння.

— Зранку в тебе аудієнція з королевою. Якщо вона не зніме з мене обов’язки охорони — треба буде подумати, де тебе сховати. Не люблю так говорити, але ця ситуація… дуже погана.

Вона замовкла на мить, підкручуючи бинт трохи тугіше.

— Гільдію вбивць не наймають просто так. Комусь твоя поява — як кістка в горлі. І цей… вбивця. Не повірю що він був аматором. Пробрався так, наче був упевнений, що просто підійде, заріже і вийде.

Ліанна нарешті підняла на нього погляд.

— Це означає, що йому сказали: ти не зможеш захиститись. А якщо так — значить, хтось знає, що ти не з нашого світу.

Вона зробила паузу. Дарк відчув, як в її очах промайнуло щось більше, ніж турбота — тінь тривоги.

— Не ображайся, але у нас всім відомо, що ті, хто приходить із іншого світу, зазвичай не мають досвіду в битвах. Це не твоя провина. Але це робить тебе мішенню.

Вона завершила пов’язку, ковзнула пальцями по його зап’ястю, ніби перевіряючи ще раз.

— Не хочу навіть думати, що це міг бути хтось із своїх. Але… думаю, про це треба доповісти королеві. Вона зможе зрозуміти, що з цим робити. І, можливо, вкаже, кому справді можна довіряти.

***

Заснути було важко. Стрес тримав розум у напрузі, ніби в голові без кінця крутились уривки розмов, удари, запах крові, звук розбитого скла. Дарк лежав на ліжку, дивлячись у стелю нової кімнати. Він не був здивований тим, що сталося. Це був не шок, а швидше… очікуване підтвердження.

Він сам собі сказав ще в перший день: якщо світ функціонує як класичне фентезі, значить, політичні ігри — неминучі. Просто все почалось трохи раніше, ніж він сподівався.

Хто міг замовити вбивство? Варіантів було небагато. Орден. Архієпископ. Королева й кілька її наближених. Більше ніхто не знав, звідки він насправді.

Королеву він ще не бачив. Головнокомандувача ордену — теж. Але архієпископ… той йому зовсім не подобався. Занадто добрий. Занадто мʼякий. Ніби в кожному слові — дипломатія, а не щирість. Він запропонував Дарку співпрацю. Дарк відмовився. І що ж? Той не наполягав. Усміхнувся і побажав удачі. Саме це і було найгіршим.

Людина у владі, яка не ображається. Яка не тисне. Віра може бути щитом… або мечем. А в руках таких, як архієпископ, вона, швидше за все, — меч. Тим паче, коли церква навіть не приховує, що хоче війни з демонами.

Зрештою, сон таки прийшов. Не глибокий, не заспокійливий, але хоч якийсь.

***

Зранку, коли сонце вже почало заливати вулиці золотим світлом, Ліанна постукала в двері.

— Пора. Ми не можемо спізнитись.

Дарк швидко одягнувся, вмився в невеликій кімнаті поруч, спустився вниз. Його вже чекали.

Сніданок був несподівано добрим. Пшоняна каша з вершковим маслом, шмат запеченої курки, свіжий яблучний сік. Усе виглядало навіть краще, ніж учора. Зазвичай за таке доплачують. Але цього разу — все входило у «вибачення». Власник особисто підійшов, ще раз вибачився і навіть запропонував безкоштовне проживання ще на день. Він виглядав стривожено — мабуть, боявся чуток і втрати репутації.

Шлях до палацу був довгим. Треба було пройти майже через усе місто. Але це дало змогу роздивитися більше.

Торгова гільдія — вражаюча будівля. Два поверхи, мармурова обробка, масивні двері з кованими елементами. На вході — серйозна охорона: солдати в повній броні й кілька командирів. Але ці командири були не схожі на типових вояків — швидше досвідчені авантюристи, що бачили більше, ніж хотіли б згадувати.

І от, ще далі, він побачив те, що чекав найбільше.

Гільдія авантюристів.

Без неї ніяке фентезі не було б справжнім. Будівля — широка, з дерев’яними балками, прапорами на вході, великими вікнами. Всередині гомін, деревʼяні столи, оголошення на дошках, п’яні сміхи, хтось із мечем на спині…

Так і хотілося хоч одним оком заглянути.

— Потім, — мовила Ліанна, ніби прочитавши його думки. — Якщо все пройде добре — заскочимо.

Дарк кивнув. Але вже відчував, як щось всередині загорілося.

Авантюристи. Фентезі. Магія.

Це був його шанс. Але поки що — аудієнція. І, можливо, нові відповіді. Або проблеми…

Палац королеви виглядав, як щось із епохи, що давно мала б стати легендою. Величезна споруда, побудована з білого каменю, сяяла на сонці, наче вкрита тонкою плівкою золота. Його колони — масивні, з різьбленням у формі крил, мечів і лаврових вінків — піднімались на кілька поверхів угору, створюючи враження, що сама будівля підтримує небо.

На головному фасаді височіла арка, настільки висока, що в неї міг проїхати цілий караван з піднятими прапорами. Над нею — величезний барельєф: жінка в короні, що тримає меч і терези, а під нею схиляються постаті людей, ельфів і навіть дворфів. Не просто прикраса — заява. Тут вершиться воля не тільки однієї раси, а цілої цивілізації.