Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

Сходи — з гладкого темного мармуру, наче злиті з тінню. Вони вели до головного входу, обрамленого бронзовими дверима, де ручки виглядали як змії, що вплелися одна в одну. Біля дверей — вартові в блискучих обладунках, кожен — мов з обкладинки старого фентезійного артбуку, стояли з обличчями, в яких не лишилось нічого людського — лише вишколена холодна концентрація.

По обидва боки палацу височіли вежі, оздоблені мозаїками з кольорового каменю. Мозаїки не просто прикрашали, вони розповідали історії — війни, союзи, легенди про королів і богів. Кожна сцена — окремий світ, зафіксований у камені.

Але найбільше вражав сам масштаб. У кожному елементі — не розкіш заради розкоші, а демонстрація порядку, структури, влади.

Коли вони зайшли до палацу, в тронному залі панувала тиша. Широка червона доріжка вела до величного білосніжного трону з мармуру, встановленого на підвищенні. Його спинка тягнулась догори, наче колона, символізуючи владу, що зростає до небес.

На троні сиділа королева — жінка середнього віку, з правильною поставою, поглядом, в якому поєднувались інтелект, холод та досвід. Її сукня — біла з червоними вставками — не мала надлишкових прикрас, але кричала про статус. Діадема на її голові — з білого золота, без жодного каменю, але з тонкими, витонченими та водночас гострими кінчиками.

Поряд стояв звіролюд — юнак із собачими вухами, хвостом та проникливим поглядом. На ньому був гарний темний костюм, той самий, що носять знатні юнаки під час фехтувальних тренувань. На поясі висіли два одноручні мечі, а на шиї — нашийник з шипами. Його постава була спокійною, але Дарк не міг позбутися відчуття, що вже десь бачив цього юнака. Мимоволі, випадково, у короткому погляді чи тінях вулиці.

Як тільки Дарк і Ліанна увійшли до залу, охоронці, що стояли при дверях, без слова вийшли та зачинили двері за собою. Атмосфера одразу стала важчою, відчуття усамітнення з владою тиснуло на плечі.

Що тут коїться?..

Ліанна швидко пройшла вперед, приклонила коліно й чітко представилась. Дарк став поруч, нахилив голову в повазі, але навмисно не ставав на коліна. Він не був підданим. Його вчинок не залишився непоміченим — королева ледь помітно примружилась, оцінюючи.

— Я — королева Мелістра Сельварон, правителька королівства Сельварон, — представилась вона спокійним голосом, у якому бриніла звичка до командування.

Вона одразу перейшла до справи:

— Мені вже відомо про вашу нічну пригоду. Запевняю — винні будуть покарані. Але, як ви вже, мабуть, здогадались, це — не просто напад, а політика. І вас вона не має стосуватись. Саме тому ми зробимо все можливе, щоб відгородити вас від небезпеки.

Королева заговорила трохи менш командно:

— На жаль, якщо ви залишитесь у місті — це лише питання часу, коли вас назвуть посланцем темного бога.

— Я… не бачив ніякого бога, — відповів Дарк. — І про це було вказано в листі, що прибув із селища.

— Це не має значення, — спокійно, навіть трохи втомлено відповіла вона. — Важливо лише те, в що повірять люди. А на жаль, ваша версія програє.

Вона поглянула на Ліанну:

— За отриманими мною даними, лицар ордену Ліанна заслуговує довіри. Тому вона отримає особисте завдання. Ти вже втягнута в цю справу, а отже дороги назад немає. Тобі доведеться покинути орден.

Королева витримала паузу, перш ніж продовжити:

— Я знаю, що це непросто — зважаючи, скільки зусиль ти вклала, щоби стати лицарем. Але іншого варіанту немає. Я надішлю наказ про переведення тебе під моє розпорядження. Після цього — лист до магічної академії з проханням прийняти тебе для підвищення кваліфікації.

Вона знову подивилась на Дарка:

— А ти, Дарку, будеш зареєстрований у гільдії авантюристів як маг із потенціалом. Наскільки мені відомо, ви обоє маєте магічні здібності — це не викличе зайвих питань. В академії ви будете в безпеці. — І коли ситуація стабілізується, вам надішлють про це листа.

Знову тиша. Зал, що спершу здавався просто великим, тепер здався всевидячим.

— Ліанна, — продовжила королева, — тобі потрібно зібрати свої речі. Основне — особисто. Решту перенесуть слуги. Дарк — вирушай до гільдії. Я відправлю до тебе когось в допомогу торхи пізніше.

Вона трохи схилила голову:

— Я сподіваюсь, що ви згодні. Але… відмовити ви все одно не можете.

Коли двері тронної зали закрились за Дарком і Ліанною, м’яка тиша огорнула простір. Королева Мелістра ще мить дивилася їм услід, а потім, трохи відвернувшись, тихо сказала:

— Прослідкуй, Спайку. Не як тінь, а як старий друг. Вони обоє ще не розуміють, наскільки тендітна нитка, на якій зараз балансує усе королівство.

Вона повернулась до нього. В її очах було щось більше, ніж просто турбота про порядок — це була тривога того, хто хоче зберегти мир, навіть якщо доводиться діяти з тіні.

— Якщо Дарк залишиться в столиці, його зможуть використати. Інарх не з тих, хто втратить нагоду — він уже працює над тим, щоб виставити мене союзницею темного бога. І як ти сам знаєш, люди скоріше вірять страху, ніж правді.

Спайк, який стояв трохи осторонь, кивнув. На шиї блиснув нашийник з шипами — не як знак підкорення, а як щось особисте, що мало значення тільки для нього. Він не був слугою — він був другом, радником, тінню, що охороняла її ще з дитинства.