Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

Вся місцевість була неприступною, як зачарована. Листя, що лежало на землі, було щільно встелене, і на ньому все ще трималася ранкова роса. Під ногами шелестіло, коли вони ступали, а в небі інколи з'являлися ворони, що пролітали високо, оглядаючи своїм пильним поглядом землю.

Лукас поглянув навколо, намагаючись зрозуміти, куди вони йдуть. Його погляд був здивованим, а тривога почала прокидатися всередині. Він обернувся до Аурелії.

— Тобі не здається, що ми збилися з дороги? — запитав він, оглядаючи безкрайній ліс. — Ми тут вже довго, а міста так і не видно. Ми відхилилися від маршруту?

Аурелія спинилася, поглядаючи навколо. Ліс виглядав все тим самим непривітним таємничим місцем, але чи дійсно вони йшли по правильному шляху?

— Можливо, ми трохи заблукали, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій. — Ліс великий, і можна втратити орієнтацію. Ми повинні були пройти через невелику галявину, але цього не сталося.

Її голос звучав певно, але всередині вона теж почала хвилюватися. Вона почала відчувати зміни в повітрі, і в цей момент зрозуміла, що щось тут не так. Вона знову озирнулася навколо.

— Можливо, варто повернутися назад? — запитав Лукас, його голос був сповнений тривоги.

Вони повернули назад і попрямували тією ж стежкою, але як би не намагалися, камінь Вічності вони так і не побачили. Ліс навколо став все більш заплутаним, і, здавалось, стежка вела їх все далі і далі в незнайомі місця. І ось, через кілька хвилин вони вийшли на галявину, і перед ними з'явився невеличкий будиночок, схований серед дерев.

Будиночок виглядав старим, але не занедбаним. Вікна були затягнуті фіранками, а дерев'яні двері виглядали, наче нещодавно перефарбовані. Кроки Лукас і Аурелії були тихими, коли вони наближалися до входу. Усе навколо виглядало затишно, майже занурено в тишу.

— Ти бачиш це? — прошепотіла Аурелія, припинивши ходу. Її погляд був сповнений подиву. — Тут нікого не мало бути. Це… не те місце, куди ми йшли.

Лукас оглянувся навколо і, побачивши, що в лісі нема більше стежок і дороги, зробив крок вперед.

— Мабуть, тут буде хтось, хто нам допоможе, — сказав він, намагаючись заспокоїти її.

Вони підійшли до дверей і обережно постукали. Через кілька секунд двері відчинилися. Перед ними стояла літня жінка в простому одязі, з лагідною посмішкою на обличчі.

— Ви заблукали, мої діти? — запитала вона м’яким голосом, дивлячись на них з цікавістю. — Справді далеко забралися від доріг.

Аурелія і Лукас переглянулися.

— Так, ми шукаємо камінь Вічності, — почала Аурелія, все ще не зовсім розуміючи, що відбувається навколо. — Ми не могли знайти його і заблукали. Ви не підкажете, як повернутися назад?

Жінка тихо засміялася, відкриваючи двері ширше.

— Камінь Вічності, кажете? — її голос став більш загадковим. — Ви прийшли далеко, але іноді те, що шукаєте, знаходиться зовсім не там, де ви очікуєте.

Вона кивнула, запрошуючи їх увійти.

— Заходьте, я вас почастую чаєм, — сказала жінка, і двері за ними зачинялися.