Читати книгу - "У лісі-лісі темному"

Я нюхнула доріжку, підвелася, кров втекла від голови, а ніс та рот потроху німіли.

Я виросла з цих штанів. Це ніколи не було моїм, навіть у школі. Зробила тоді це з Клер, бо забракло сміливості відмовитися. Я пам’ятаю крізь пітьму часу, як Джеймс красномовно виступав: «Ото сміх, допомагати „Оксфам“, бойкотувати „Нестле“, а потім віддати всі гроші колумбійським наркобаронам. Ідіотки. Оце іронія! Пригостите якось домашньою марихуаною?».

Я простяглася на дивані й заплющила очі. Текіла, шампанське та білий порошок робили свою справу. Увесь вечір я намагалася зіставити хлопця, якого знала, з сьогоднішньою Клер. Це ще більше вказувало на дивакуватість усього навколо. Невже він так змінився? Невже вони сидять у своїй лондонській квартирі й нюхають наркоту пліч-о-пліч? А чи пам’ятає він ту іронію, іронію того, що зараз він точнісінько такий самий ідіот, з якого десять років тому сміявся? Боліло, як рана, яку безжалісно роздерли.

— Лі? — десь здалеку долинув голос Клер. Я неохоче розплющила очі. — Лі, зосередься. Ти ж не наклюкалась?

— Ні, — я випрямилася, потерла обличчя. Потрібно якось пережити. Тільки вперед, інакше ніяк. — Твереза, як скло. А де текіла?

10

— Я ніколи… — Клер розляглася на дивані, вмостивши ноги Томові на коліна. Відблиски вогню грали на її волоссі. В одній руці тримала лайм, а в другій — чарку, роздумуючи, який же варіант обрати. — І ніколи не… займалася сексом у літаку.

У наше коло закралася тиша, яку розтрощив сміх Фло. Невдоволений Том повільно підніс чарку.

— Будь здорова, кралечко! — випив усе залпом, скривився і закусив лаймом.

— Ти та Брюс! — промовила Клер. Ця фраза — щось середнє між кепкуванням та реготом, проте без злості. — Мабуть, у першому класі!

— Робота, що вже вдієш, — він знову наповнив чарку. — Я що — один п’ю?

— Що? — Мелані відірвалася від телефона. — Вибачте, телефон показує одну поділку, намагалася додзвонитися Віллу, проте марно. Чесно зізнаватися чи виконувати ваші забаганки?

— Ні те, ні друге, рухаємося далі, — пробурмотів Том. Свого часу він чимало чого утнув, а тепер настав час розплати. — Граємо в «Я ніколи не…». Останнє: «я ніколи не займалася сексом у літаку».

— Яка прикрість, — Мелані вицмулила чарку й обтерла рота. — Слухай, Фло, а можна мені ще раз скористатися стаціонарним телефоном?

— Ні, ні, ні, ні! — Клер похитала пальцем. — Так просто сухою з води не вийдеш.

— Дзуськи, — обурилася Фло. — Як і де? Розповідайте, пані.

— Медовий місяць. Нічний рейс. Зробила йому мінет у туалеті. Це рахується? Хай там що, а я вже випила.

— Якщо точніше, то йому пощастило, а ти, виходить, не займалася, — прокоментував Том. — Але, оскільки ти вже хильнула, то рахується. Йдемо далі. Моя черга. Я ніколи не… Дідько, що я ніколи не робив? О, знаю. Я ніколи не займався водним спортом.[3]

Усі розсміялися, ніхто не пив. Том почав скаржитися.

— Що? Я серйозно.

— Водний спорт? — Фло невпевнено перепитала. Її келих висів у повітрі, вона оглянула присутніх, щоб дізнатися, чому це викликало сміх. — Ти маєш на увазі дайвінг, акваланг? Я займалася вітрильним спортом, це рахується?

— Ні, сонечко, — заперечила Клер, нахилилася і прошепотіла щось на вухо. Вираз обличчя Фло свідчив про шок і огиду.

— Бути не може! Бридота!

— Годі вам, — благав Том. — Коліться вже, тут усі дівчата, нічого соромитися.

Мовчанка. Клер сміялася.

— Вибачай, що вдієш, коли мусиш мати справу з такими безумцями, як ми. Давай, будь мужчиною!

Том випив ще одну чарку, налив знову. Упав на диван і закрив очі рукою.

— От дідько, наздоганяю далеке минуле. Кімната починає танцювати.

— Тепер ти, Лі, — промовляє Клер з дивана. Її обличчя розчервонілося, а золоте волосся безладно розсипалося по плечах. — Здивуй нас!

Усередині усе заціпеніло.

Ось і настав момент, якого я так боялася. Останнє коло я щосили намагалася пригадати минуле поміж текіли, рому та шампанського і знайти відповідні слова, проте всі мої думки зводилися до Джеймса. Я розмірковувала про те, що не сказала, не зробила. Заплющила очі, кімната почала жити своїм життям.

Одна річ грати в цю гру з друзями, усі все знають, а от із незнайомцями та давніми друзями — геть інша. Я ніколи не… Господи, що казати?

Не дізналася, чому він це зробив.

Не пробачила йому.

Не змогла його забути.

— Лі… — Клер підспівувала. — Давай, бо червонітимеш наступного кола.

У роті відчувався смак текіли та коли. Як вип’ю ще, точно знудить.

Я ніколи не знала, ким він був насправді.

Як він може одружитися з Клер?

— Я ніколи не робила собі тату, — вимовила нарешті. Я знала, що це непоганий варіант, адже Том про свою вже розпатякав.

— Дідько, — він застогнав, знову чарка. Фло гиготіла.

— Давай, так просто не зіскочиш. Розказуй і показуй!

Том зітхнув, розстебнув сорочку, демонструючи засмагле та пружне тіло. Спустив рукав і повернувся. Іронічне серце, проколоте стрілою й розмальоване фігурним написом «Не простак».

— Ось таке от, — Том натягував сорочку. — А ви там що, не повірю, що я єдиний.

Не мовивши жодного слова, Ніна підтягнула штани й показала маленьку пташку, що летіла вгору по щиколотці.

— Що це? — Фло намагалася роздивитися. — Чорна пташка?

— Сокіл, — відповіла Ніна. Тему закрито, штани поправлено, чарку випито. — А ти?

Фло похитала головою.

— Я боягузка, проте у Клер точно є!

Клер вишкірила зуби й злізла з дивана. Повернулася до нас спиною і задерла сріблясту кофтинку, котра сяяла, як риб’яча луска. З джинсів до вузької талії плелися два кельтські візерунки.

— Наліпка на дупу, — фиркнула Ніна.

— Дурість юних років, — зітхнула сумно Клер. — П’яна поїздка до Брайтона у двадцять два.

— Уявляєш, яка то буде краса на старість, — Ніна вела далі. — Принаймні вони підкажуть шлях молодику, що захоче відшмагати твою дупку в будинку для пристарілих.

— Ото буде бідоласі на що поглянути, — Клер поправила кофтинку, розсміялася і знову впала на диван. Випила чарку. — Мел?

Мелані потягнула телефон до коридору, визначити, де вона, допомагали лише кабель та низький голос.

— …і він узяв пляшечку? — долинало з коридору. — Скільки грамів?

— До біса, — рішуче мовила Ніна. — Залишимося поки без одного гравця. Так. Я ніколи не… я ніколи не… — Її погляд блукав між мною та Клер, нарешті з’явилась лукавинка в очах. Звело шлунок. Хмільна Ніна — річ небезпечна. — Я ніколи не спала з Джеймсом Купером.

Кімнатою розлетівся непевний смішок. Клер стенула плечима й випила.

Потім її блакитні оченята та Нінині карі очі витріщилися на мене.

Тишу розірвала Florence and the Machine, яка