Читати книгу - "У лісі-лісі темному"

— Дідько ухопи тебе, Ніно, — мої руки тремтіли, проте я випила. Потім підвелася і вийшла з кімнати. Обличчя пашіло, я відчула, що страшенно п’яна.

— На сніданок йому завжди можна давати половину банана, — вела Мелані. — Якщо даватимеш виноград, розріж його навпіл.

Прокралася повз неї і пішла нагору сходами. Фло стояла спантеличена.

— Що? Що трапилося?

Минувши сходи, я забігла до ванної кімнати, ляснувши за собою дверима. Я стала навколішки біля унітазу й блювала. Блювала доти, доки мої нутрощі не спорожніли.

Господи, я п’яна. П’яна настільки, щоб піти вниз і дати Ніні ляпаса. Стерво, так майстерно вилила на голову лайна. Вона не знала всього про мене з Джеймсом, проте мала достатньо інформації, щоб зрозуміти, в яку огидну ситуацію втягує мене та Клер.

Тієї миті я ненавиділа їх усіх. Ніну — за її дратівливі й колючі запитання, Фло та Тома — за те, що ледве не з’їли мене очима, поки я пила. Я ненавиділа Клер за те, що вона змусила мене сюди приїхати. Проте найбільше я ненавиділа Джеймса. Ненавиділа за те, що він освідчився Клер і випустив усе назовні. Навіть бідолашну Мелані ненавиділа — лише за те, що вона тут.

Знову звело шлунок, проте він був порожнім. У роті вчувався мерзенний присмак текіли, я підвелася і сплюнула в унітаз. Змила за собою, підійшла до дзеркала, прополоскала рот і вмилася. На блідому обличчі зосталися сліди від плямистого гарячкуватого рум’янцю та ляпки туші.

— Лі? — стукіт у двері. Я впізнала голос Клер і заховала лице в долоні.

— Ще х-хвилину, — я заїкалася. Не мала з тим проблем зі школи. Якимось чином мені вдалося це приховати разом із сумною й дивакуватою особистістю Лі, котра лишилася в Редінгу. Нора ніколи не заїкалася. Зараз я знову перетворювалася на Лі.

— Лі, пробач. Ніні не варто було…

«Іди до біса! — роїлося у думках. — Дай мені спокій».

З коридору долинали голоси. Туалетний папір тремтів як шалений, поки я намагалася щось зробити з чорними плямами від туші.

Як це жалюгідно. Ніби я знову в школі — дівчачі бійки та суперечки. Я присяглася більше не повертатися. Яка жахлива помилка. Яка страшенна, мерзенна помилка.

— Пробач, Норо, — суміш алкоголю та занепокоєння від Ніни. Принаймні так прозвучало. — Я й гадки не мала… будь ласка, виходь.

— Мені час спати, — відповіла їй. У горлі боліло від блювотиння.

— Лі-Норо, благаю тебе, — додала Клер. — Вилазь. Мені шкода, Ніні шкода.

Зробила глибокий вдих і клацнула замком.

У яскравому світлі ванної стояли дві підлі постаті.

— Лі, будь ласка, — Клер узяла мене за руку. — Ходімо вниз.

— Усе гаразд, — запевнила я. — Чесно. Я справді стомлена. Прокинулася о п’ятій, щоби встигнути на потяг.

— Гаразд, — Клер неохоче відпустила мою руку. — Тільки, якщо ти не лютуватимеш.

Зуби заскрипіли. Заспокойся. Тобі цей гамір зараз ні до чого.

— Ні, не б-б-буду я лютувати, — я спробувала додати голосу легкості. — Я лише втомилася. Чищу зуби, побачимося вранці.

Пропхалася повз них до спальні, щоб узяти косметичку, і повернулася до ванної кімнати. Ніна стукала ногою по паркету.

— Ти не жартуєш. Ти зістрибуєш? Господи, Лі, це ж був лише жарт. Єдина, хто мав би обуритись, — це Клер. Проте з нею усе гаразд. Ти що — втратила почуття гумору за ці роки?

Прокрутила в голові всі можливі варіанти відповіді. Це не був жарт. Вона пречудово знала, що це для мене означало, й навмисне піднесла Джеймса на тарілочці саме тієї миті, коли я не змогла б ні ухилитися, ні вигадати щось, щоб зам’яти чи залагодити ситуацію.

Але навіщо? Як справжнісінька ідіотка, я заковтнула черв’ячок і по команді вибухнула. Справу зроблено.

— Я не зістрибую, — втомлено відповіла. — Уже по півночі. Я прокинулася о п’ятій. Будь ласка, я лише хочу спати.

Зрозуміла, що мої слова звучать благально. Так, ніби я виправдуюся, намагаюся виправдатися за те, що лишаю вечірку. Нерви були на межі. Нам уже не по шістнадцять. Ми не мусимо зависати, ніби нас пов’язує невидима пуповина. Кожен пішов своїм шляхом і вижив. Те, що я піду спати, не може безповоротно зіпсувати дівич-вечірку Клер. Не мушу аргументувати свої рішення так, ніби я в суді.

— Я йду спати, — повторила знову.

Пауза. Клер та Ніна подивилися одна на одну, Клер кивнула: ок.

Із незрозумілої на те причини, це єдине слово роздратувало над усе. Мені було відомо, що це не так згода, як дозвіл. По шкірі пробігли мурашки. Я не твоя річ, щоб крутити нею, як тобі заманеться.

— Добраніч, — проштовхалася між ними й зайшла до ванної кімнати. Крізь шум води та шерхіт зубної щітки я чула їхнє шепотіння. Навмисне не виходила в коридор. Стояла, змивала недбало туш. Голоси стихли, а за ними й тупотіння сходами.

Видихнула. Тільки тепер зрозуміла напруженість, яка весь цей час сиділа в мені. М’язи шиї та плечей відпустило.

Чому? Чому вони й досі мають таку владу наді мною? Особливо Клер? Чому це я їм дозволяю?

Зітхнула, засунула щітку й пасту до косметички, відчинила двері. У коридорі було тихо та прохолодно, цілковита протилежність вітальні. Десь співав Джарвіс Кокер, проте у спальні його вже не було чутно. Я впала на ліжко. Яке полегшення… Заплющила очі. Мені навіть здалося, що я повернулася до своєї невеличкої квартирки в Гекні. Бракувало лише шуму машин та гудіння автомобілів.

Мені так сильно закортіло повернутися, що я навіть відчула м’якеньку квітчасту ковдру та пальмову шторку, яка ніжно розвівалася літніми ночами.

Постукали в двері. Розплющила очі, чорнота лісу пробивалася крізь скляні стіни.

Зітхнула, саме думала відповісти. Знову стукіт.

— Лі? Повірити не можу, що ти так чиниш стосовно Клер!

— Що? — раптово на мене навалилася страшенна втома. — Роблю що? Сплю?

— Я доклала стільки зусиль, щоб зробити цю вечірку ідеальною. Я приб’ю тебе, якщо зіпсуєш усе ще в перший вечір!

— Я нічого не псую, Фло. Це ти робиш з мухи слона. Я просто хочу спати. Можна?

— Ні, не можна! Я не дозволю тобі зруйнувати все, про що я так клопоталася!

— Я хочу спати, — повторювала як мантру.

— Ти… Гадаю, ти егоїстичне стерво, — вибухнула Фло. Обличчя пашіло, здавалося вона от-от заплаче. — Клер, Клер — найкраща! І вона заслуговує, вона заслуговує… — Її підборіддя тряслося.

— Добре, — перш ніж хоч якось обдумати її слова, я грюкнула дверима перед її носом.

Якусь мить вона ще стояла біля кімнати, важко дихала. Мені здалося, вона схлипує. Треба піти й вибачитися. Не можу