Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Мости округу Медісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мости округу Медісон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мости округу Медісон" автора Роберт Джеймс Уоллер. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 34
Перейти на сторінку:
ж могла? Франческа вирішила все менш ніж за дві секунди:

— Так, залюбки. Але я поїду своєю машиною й зустріну вас на місці. Коли?

— Близько шостої. Побачимось тоді, гаразд? На все добре.

Решту дня Кінкейд провів у редакції місцевої газети, переглядаючи старі видання. Саме місто було гарне й затишне, з мальовничим майданом перед будинком суду. Роберт сів у затінку на лаві, щоб трохи підобідати фруктами й окрайцем хліба з кока-колою, купленою в кафе навпроти.

Коли він зайшов туди й попросив пляшку кока-коли, було вже з полудня. Жваві розмови там на мить стихли, і всі відвідувачі озирнулися на нього. Точнісінько як у барі на Дикому Заході за давніх часів з появою місцевого відчайдуха. Роберт терпіти не міг такої прискіпливої уваги до себе й завжди почувався ніяково, однак у маленьких містечках то була звичайна річ. Хтось новенький! Не такий, як усі! Хто він? Що він тут робить?

— Кажуть, що це фотограф. Його начебто бачили сьогодні вранці на Крутому мосту з купою фотоапаратів.

— Судячи зі знака на його пікапі, він із Заходу, з Вашингтону.

— Весь ранок виснув у редакції газети. Джим каже, що він переглядав папери, шукав якоїсь інформації про криті мости.

— Еге ж, молодий Фішер з «Тексако» каже, що якийсь чоловік зупинявся в них учора й розпитував, як проїхати до критих мостів.

— Що він узагалі хоче про них дізнатися?

— І чому, Бога ради, комусь у цілому світі закортіло знімати ті мости? Таж вони скоро обваляться всі.

— Певна річ, із довгим волоссям. Схожий на одного хлопця з Бітлз чи на тих… як їх там? Хіпі, еге ж?

Остання репліка зірвала бурю сміху за дальнім столиком і поряд з ним.

Кінкейд узяв свою кока-колу й вийшов, відчуваючи, як чужі очі впиваються йому в спину. Мабуть, він зробив помилку, запросивши Франческу. Звісно ж, він хвилювався за неї, а не за себе. Якщо хтось побачить її на Кедровому мосту, наступного ж ранку все кафе патякатиме про це за сніданком, довідавшись, приміром, від молодого Фішера із заправної станції «Тексако», якому, либонь, переповість новину хтось із проїжджих. А може, й раніше всі будуть у курсі подій.

Кінкейд давно зрозумів, що не варто легковажити схильність мешканців маленьких містечок миттю переказувати найдрібніші звістки. Десь у Судані можуть померти з голоду два мільйони дітей, і всім буде до того байдужісінько. Але якщо дружину Річарда Джонсона побачать у товаристві довговолосого прибульця — оце буде новина! Вона вертітиметься в усіх на язиці й розлетиться кругом, обростаючи масними подробицями в уяві кожного, хто її почує. Мабуть, нагода отак потеревенити випала їм уперше за рік.

Він скінчив підобідувати й попрямував до таксофона на стоянці поряд із будинком суду. Набрав її номер. Вона відповіла після третього сигналу, злегка задихавшись.

— Вітаю, це знову Роберт Кінкейд.

У її душі знову все стислося. Певно, він не зможе приїхати й телефонує, щоб сказати про це.

— Говоритиму відверто. Якщо для вас проблема — зустрітися зі мною сьогодні, зважаючи на спостережливість та допитливість людей у маленькому містечку, то вам не треба почуватися так, ніби ви мені щось винні. Чесно кажучи, мені однаково, що про мене тут думають. Так чи інак я заїду до вас пізніше. Просто хочу сказати, що я, можливо, припустився помилки, запросивши вас. Але ви маєте право відхилити моє запрошення, коли вважаєте за потрібне. Хоч я був би радий, якби ви до мене приєдналися.

Франческа сама думала про це, відколи він зателефонував їй уперше. Однак вона вже все вирішила й не відступить.

— Ні, я хочу подивитись, як ви працюєте. Поговір мене не обходить.

Насправді вона неабияк хвилювалася. Але щось опанувало її тієї миті — якась непереборна жадоба ризику. Вона будь-що поїде до Кедрового моста.

— Чудово. Побачимось.

— Гаразд.

Він був дуже чутливий. А втім, вона вже знала це.

О четвертій Роберт Кінкейд заїхав до свого мотелю, виправ у раковині кілька речей, одягнув чисту сорочку й закинув ще одну в кабіну автівки разом зі штанами кольору хакі та коричневими сандаліями, придбаними тисяча дев’ятсот шістдесят другого року в Індії, де він робив репортаж про дитячу залізницю коло Дарджилінґа. У барі він купив два ящики пива «Будвайзер», по шість пляшок у кожному. Вісім пляшок він відразу поклав у холодильник із плівками — більше туди не вміщалося.

Спека, знову страшенна спека. Післяполудневе сонце в Айові пекло так, ніби хотіло розтопити цемент, бетон, землю… Жаром дихало із заходу, і все наче скипало від нестерпного вару.

У барі було темно й досить прохолодно. Вхідні двері були відчинені. Великі вентилятори — кілька на стелі й один на стояку біля дверей — ревіли з гучністю сто п’ять децибелів. Але чомусь саме через цей шум, злитий із запахом несвіжого пива та диму, брязкотом музичного автомата й напівворожими виразами облич, що зиркали з усіх боків, Кінкейдові видавалося тут значно гарячіше, ніж було насправді.

Сонце надворі шкварило безжально, майже до болю, і Роберт думав про Каскади з ялинниками та бризи на узбережжі протоки Сан-Хуан-де-Фука біля мису Кайдака-Пойнт.

Проте Франческа Джонсон, здавалося, зовсім не відчувала спеки й мала чудовий вигляд. Вона притулилася до крила свого пікапа «форд» у затінку коло моста. На ній були ті самі джинси, що так їй личили, сандалії та біла бавовняна сорочка, яка чарівно підкреслювала її фігуру. Зупиняючи машину, Роберт махнув жінці рукою.

— Вітаю. Радий бачити вас. Оце так спека! — промовив він.

Невинна розмова ні про що. І знов звична ніяковість через присутність жінки, до якої він був небайдужий. Кінкейд ніколи до пуття не знав, що треба казати. Коли, звісно, не йшлося про якісь поважні речі. Навіть попри його досить розвинене, хоч і своєрідне почуття гумору він був глибокодумний і серйозно ставився до життя. Мати завжди казала, що вже в чотири роки він був цілком дорослий. Це не раз допомагало йому в роботі, однак його серйозність заважала спілкуватися з такими жінками, як Франческа Джонсон.

— Я хотіла подивитись, як ви працюєте. Творите, як ви кажете.

— Що ж, ви незабаром побачите. І це, мабуть, вам швидко набридне. Принаймні іншим людям завжди ставало нудно. Це не те, що слухати, як хтось грає на фортепіано, коли ви мовби долучаєтеся до творчого процесу. У фотографії ж творчість і показ її результатів розділені в часі. Сьогодні я творю, а показ результатів відбудеться тоді, коли знімки опублікують у журналі. Тож зараз ви тільки побачите, як я

1 ... 16 17 18 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мости округу Медісон"