Читати книгу - "Астальдо"

— Власне, змій має бути три, — сказав Фінарато тим голосом провидця, від якого Фіндекано завжди ставало трохи моторошно, — три змії на одну корону… Однак наш рід завжди є осторонь… Залишаються дві… Я можу подарувати тобі і задум, і персня…

Він потягнув персня з пальця. Повільно, як уві сні.

— Ні, - прошепотів Фіндекано, — не треба, Інголдо!

Вперше в житті він назвав брата у перших його аmilesse, яким Фінарато звали лише рідні брати з сестрою. Бо злякався. Не його слів навіть — самого персня. На хвилину йому здалося, що кров застигла на тільцях золотих змійок…

— Сьогодні поганий день, — сказав Нолофінвіон врешті, стиснувши руками долоню родича, — і ти, і я в лихому гуморі, а все через оті багряні з чорним накидки на нечемних особах. Залиш персня собі, toron, цей знак не годиться для того, щоб прикрашати ним вбрання. Та й хто насмілиться сперечатися за вінець Великого Князя Нолдор?

— Не за вінець, — лагідно мовив Фінарато, — за місце в серці князя Фінве. Мій батько є мудрим — він знає, що його місце завжди третє — і не бажає більшого. А також не слухає солодких речей певного Вали, котрий занадто часто відвідує і садибу під знаком Восьмипроменевої Зорі, і садибу під знаком Коловрату.

— Я не хочу про це говорити, — різко сказав Фіндекано.

— О, крига в голосі… - озвався його родич — Пробач… Забудь мої слова, милий брате. До речі, як там Нельяфінве? Я так давно його не бачив…

— Про це я теж не хочу говорити, — сказав Фіндекано, — Вибач.

Арафінвіон мовчки схилив голову на знак згоди.

— Забудемо, — озвався він, коли Фіндекано вже підвівся з лави, щоб іти, — і закінчимо розмову як мелодію — нехай бринить надія… Ти будеш присутнім на Великих Змаганнях через три кола світла?

— Я прийду, — мовив Нолофінвіон протягло, намагаючись вибачитись за різкість попередніх слів музикою голосу, — говорять, що ти, як співець, виборюватимеш першість у Мinya Nosse?

— Так, Макалауре є Золотим Голосом Тіріону, — сказав Фінарато без насмішки, він просто стверджував давно всім відому істину, — але й срібло часом має свою ціну, хіба ні?

— Якщо це твоє срібло, милий брате, — мовив Фіндекано щиро, — то воно часом буває дорожчим від золота.

— А чому ти не записався на змагання співців? — спитав Фінарато, — твій голос, і твоя арфа…

— Опісля вас двох звучатимуть дуже слабко, — всміхнувся Нолофінвіон, — я краще заграю тятивою лука, бо там у мене є надія переграти цього хвалька Туркафінве на радість батькові й братам…

— А що скаже Арельде? — спитав лукаво Фінарато.

— О, вона вболіватиме за мене, — сказав Фіндекано, підіймаючись з лави, — я певен…

Розмова з Арафінвіоном привела душу Фіндекано якщо не до гармонійного стану, який намагалися підтримувати в своїх душах Ельдар, то, принаймні, трохи заспокоїла. Однак і стривожила теж. Фінарато, з його чутливістю, провидів якісь біди для Нолдор, набагато більші за чиюсь загибель на поєдинку. Нолофінвіон знав, що батько приятеля, князь Арафінве був трохи не єдиним в Тіріоні, хто рішуче замкнув двері своєї садиби перед Валою Мелькором. Однак і в його родині не було гармонії — Артаресто, його другий син, ніяк не міг позбутися якихось непевних страхів, що їх, за чутками, навів на нього в дитинстві Мелькор. Айканаро та Ангарато, добрі приятелі Фіндекано, прихитрялися одночасно товаришувати і з Туркафінве та з Куруфінве — молодшим, ганяючи з ними верхи по лісах Аману в складі почту Великого Ороме. Фіндекано сприймав це як належне, а от Турукано з Аракано весь час намагалися перетягти молодших Арафінвіонів на бік Attea Nosse, і страшно на них ображалися, коли юнаки все ж таки не наважувалися залишити своїх приятелів з дому Феанаро. Їхня ж сестра Артаніс, ніби виправдовуючи своє amilesse Нервен, встигла зіпсувати стосунки з самим вуєм Феанаро. Подейкували, що, для якоїсь нагальної роботи, вую потрібно було мати перед очима певний колір — суміш золотого сяйва Лауреліну та срібного сяйва Тельперіону. Саме таке волосся було у Артаніс, як бо говорила вона сама — золото від Ваніяр, срібло від Телері. Князь Феанаро, з властивою йому самовпевненістю, попрохав у племінниці пасемце волосся як зразок. На що Нервен відповіла, холоднокровно дивлячись просто в очі Вогняному Духові: «Я не можу допустити, щоб один з князів Нолдор і мій шановний родич захворів від огиди, дивлячись на успадковане від Телері та Ваніяр, котрі, за його ж словами, негідні зватися Ельдар.»

Фіндекано мимоволі посміхнувся, згадавши подружку дитячих літ… О, ця Артаніс… Однак, її відповідь втягнула Третій Дім у ворожнечу двох старших сімей, і може цим пояснювалося те, що Лауральдо та Наренділь насмілилися зачепити Фінарато. Зазвичай Інголемо завжди стояв осторонь від подібних суперечок, і намагався вгамувати пристрасті лагідним словом. Його слухали майже завжди — провидців Ельдар шанували трохи не нарівні з князями. І от нині…

Він, Фіндекано, теж добрий — так нечемно говорити з родичем… Але ж Фінарато, сам того не бажаючи, доторкнувся до відкритої рани. Інголемо, як більшість тих, хто володів аpacen, провидів майбутнє, але часом не помічав теперішнього.

Майтімо Руссандола Фіндекано не бачив вже довгий час. Приходити до нього він не міг з відомих причин, а Майтімо було незручно перед князем Нолофінве, котрий обдаровував старшого сина Феанаро крижаною ввічливістю, від якої ставало холодно серцю. Якийсь час оtorni зустрічалися в умовлених заздалегідь місцях, щоб поговорити, і вправлятися зі зброєю, але потім… Фіндекано не пам’ятав, хто першим не прийшов на зустріч… Може і він сам з якогось важливого приводу… Однак, опісля кількох марних очікувань, юнак почав вважати, що Руссандол теж піддався оцій «війні гербів та кольорів» і вирішив розірвати узи побратимства.

Фіндекано уважно дослухався до всіх чуток про колишнього друга, хоча сварив себе подумки за відсутність гордости. Майтімо не бився на поєдинках — його, першого мечника Тіріону, просто боялися зачіпати. Високий, стрункий, мов тополина, Нолдо носив свій мідний обруч на рудому волоссі наче князівський вінець. Дівчата — Ельдаріе всіх Трьох Домів крадькома заглядалися на нього, однак юнак був надто заглибленим в себе, і в свою працю. Останнім часом він захопився ювелірною справою, як Макалауре, і — здається — сам Феанаро. Феанаро все ще доробляв якусь загадкову прикрасу, розпочату їм у ті часи, коли його сини намагалися втекти в Ендоре. В проміжках невтомний князь