Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він сів і розглянувся по землянці. Усі, хто там був, дивились на нього. Пара десь пішов. Він знову ліг.
Спочатку завжди виникали паризькі привиддя, але вони його Ие лякали, хіба лиш тоді, коли вона йшла з кимось іншим або коли вони боялися натрапити знову на того самого шофера. Ото й усе, що його там лякало. А фронт — ніколи. Фронт йому тепер і не ввижався, і лише один сон завдавав такого страху, що ніяк його не позбутись, — отой довгий жовтий будинок і Нб така ширина річки. Ось він знову тут, на цій річці, він пройшов через усе те містечко, і там нема ніякого будинку.
І річка зовсім не така. То де ж він буває щоночі, і що йому там загрожує, і чого він щоразу прокидається, весь облитий потом, переляканий дужче, ніж будь-коли під обстрілом, — і все через якийсь там будинок, довгу стайню та канал?
Він сів і обережно спустив ноги з ліжка — вони завжди терпли, коли були довго простягнуті,— тоді подивився в очі ад'ютантові, зв’язківцеві та двом ординарцям біля дверей і надів на голову свою обшиту матерією каску.
— Я дуже шкодую, що не маю при собі шоколаду, листівок
і сигарет, — промовив він. — Зате ось на мені форма.
— Майор зараз повернеться, — сказав ад'ютант. У тій армії ад'ютанти не мають офіцерського звання.
— Ця форма не зовсім така, як треба, — сказав їм Нік. — Але загальне уявлення дає. Скоро тут буде кілька мільйонів американців.
— Сюди пришлють американців? — спитав ад’ютант.
— О, безперечно. А які американці — вдвічі більші за мене, дужі, щиросерді, вночі всі сплять, ніколи не були ані поранені, ані контужені, ні завалені землею, нічого не бояться, не п'ють, не зраджують своїх дівчат, а багато з них і воші ніколи не бачили. Одне слово, чудові хлопці. Ось побачите самі.
— А ви італієць? — спитав ад'ютант.
— Ні, американець. Погляньте на форму. Її пошив Спаньйолі-ні, але вона не зовсім така, як треба.
— З Північної чи Південної Америки?
— З Північної,— відказав Нік. Він відчував, що на нього знов находить. Краще б помовчати.
— А говорите по-італійському.
— А хіба що? Вам не подобається? Чи я не маю права говорити по-італійському?
— У вас італійські медалі.
— Тільки стрічки та папери. Медалі дають потім. Або ж залишиш їх комусь зберігати, а той візьме та десь поїде, або ж вони загубляться з багажем. Та в Мілані можна купити інші. Головне, щоб були папери. Хай це вас не турбує. Ось побудете на фронті і теж дістанете медаль.
— Я ветеран Ерітрейської кампанії,— холодно відказав ад'ютант. — Воював у Тріполі.
— Дуже приємно познайомитись. — Нік подав йому руку. — Нелегко, мабуть, довелося. Я помітив ваші відзнаки. А на Карсо ви часом не були?
— На цю війну мене щойно призвано. Спочатку мій вік був застарий.
— Свого часу мені не вистачало літ, — сказав Нік. — А тепер я вже не придатний для фронту. <
— Що ж ви тут робите?
— Показую вам американську форму, — відповів Нік. — Думаєте, це не потрібне діло? Вона трохи тисне в комірі, але скоро ви побачите незліченні мільйони людей у такій формі, що налетять сюди, мов сарана. Ви знаєте, коник, або тб, що ми в Америці
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.