Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Федько у пошуках чупакабри 📚 - Українською

Читати книгу - "Федько у пошуках чупакабри"

209
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Федько у пошуках чупакабри" автора Сергій Володимирович Гридін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 22
Перейти на сторінку:
чим і врятував своє життя.

Як підсумок, Петрович кинув пити, острів отримав нову назву — Собачий, і по-іншому його вже не називали, а Бровко досі втікає від горобців і забивається в буду, почувши їхнє цвірінькання!

— Ги-ги-ги! — аж заходився в рюкзаку Федько, пожовтівши, як стиглий лимон. — Оце історія!

— І чого тобі так весело? — зиркнувши на Віруса, здригнувся Маркіз, напевне, він уявив себе на місці того Бровка. — Це ж боляче! — вигукнув пес, а потім не втримався і теж розсміявся. Зрештою, «сом» особливо не постраждав, а оповідка була дійсно смішною.

— От саме туди нам і треба! — сказав Біленький.

— Ходімо! — покликав за собою Павло Віталійович, повертаючи на якусь вузеньку вуличку. — Я тут коротку дорогу знаю! Удвічі швидше виходить.

Усі посунули за ним. І ніхто не озирнувся і не побачив, що, ховаючись попід парканами, за ними стежила Нюра.

Розділ 12

Сонце підбивалось усе вище. За яких чверть години припікало так, що добряче захотілося похлюпатись у прохолодній водичці. Але село ніяк не закінчувалось. Друзі йшли «короткою дорогою», і, здавалося, їй не було кінця.

— Егей! По-моєму, ми тут уже проходили! — Федько сіпнув за вухо Біленького.

Той зупинився. Вірус був нелегкий, а надто в таку спеку.

— Точно! — роззирнувся хлопець. — Я ще тут гілку з вишні відламав — від мух відмахуватись! — кивнув він на свіжозламаний сучок і повернувся до малого Барабаша. — Слухай, ти, Сусанін! Ти довго нас по колу водити будеш!? «Коротку дорогу знаю…»

— Та я ж уже рік сюдою не ходив! Забув! — виправдовувався Павлуша, спустивши очі. Він дійсно заблукав! До того ж у рідному селі! Ото сором!

— А я собі думаю: коли вже вийдемо з того села! — тяжко дихаючи, влігся на землю де Переймало. — А ми тут, виявляється, гуляємо!

— Прийшли вже! — гостро кинув Павло, мінячись на лиці.

— Та чого ти!? — повернувся до брата Сашко. — От довели хлопця!

— Не то! Ти осьо туди дивись! — мовив блідий Павлуша. Біленький повернувся у вказаному напрямку.

Біля одного з дворів мирно паслося теля. Десь ґелґотіли гуси. Порпались у пилюці кури. Ніякої небезпеки на горизонті не було.

— Яшка! — показав на теля Павлуша так, ніби це все пояснювало. — Треба тікати!

— Від кого? Та ну! — недовірливо глянув на Павла Віталійовича Професор.

Тим часом телятко покинуло пастись і зацікавлено подибало до них. Вочевидь, його увагу привернув Вірус, який виліз із рюкзака і розминав затерплі лапи та крила.

— Ой, яке гарнюсіньке! — побачив бичка Федько. Зблизька він був дуже навіть не маленьким! Яшка якось сердито засопів і нахилив голову. Вірус аж позеленішав з ляку — і це було його помилкою. Бичок вирішив, що перед ним оберемок свіжої травички, голосно мукнув і намірився куснути Федька. Той спробував злетіти, але крила його не послухались, тож Вірус порачкував геть, піднявши догори хвоста.

— Ти чого? — звернувся до Яшки Біленький. — Навіщо хуліганиш!?

Бичок ображено форкнув і рушив прямо на Сашка. Його голову прикрашали невеличкі ріжки, і Сашкові зовсім не хотілося випробовувати на своїй шкурі, наскільки вони гострі. Хлопець відступив назад, підхопивши на руки Федька, який щось голосно волав про підступність свійських тварин.

— Но-но! Не пустуй! — намагаючись говорити суворо, заступився за друга Професор. Маркіз заскавучав і сховався за ноги господаря. Бичок повернув голову до Петрика, ніби питаючи: «А ти чого лізеш?» — насупився і сердито забив копитами.

— Здається, панове, — впівголоса забурмотів Марко, — зараз ми станемо свідками кориди. Принаймні того моменту, коли бики бігають за глядачами. А тому пропоную… ТІКАТИ!

Його крик подіяв, як постріл стартового пістолета. Друзі зірвалися з місця й наввипередки помчали вулицею, здіймаючи густу куряву. При цьому Сашко біг, притискаючи до себе Федька, а той міцно заплющив очі і, здавалося, навіть не дихав.

Якби за системою «втеча від Яшки» готували наших спортсменів, то все олімпійське золото з бігу діставалось би нам! За хвилину Марко вилетів за межі села і побіг розлогим вигоном. Хлопці невідступно слідували за ним. Тільки вітер обвівав розпашілі обличчя, і Яшкині копита стукотіли за спинами.

Несподівано де Переймало загальмував. Хлопці, за інерцією, налетіли на нього, перечепились і один за одним, наче так було задумано від самого початку, розкинувши руки… шубовснули в воду! Кугутка! Слава тобі, Господи! От де порятунок! Біленький відфоркався, підняв над собою Віруса, з якого цівочками стікала вода, і поглянув на берег. Бичка не було!

— Гм… сказав він. — Я ж чув, як цей ваш Яшка за нами біг! Де ж він подівся? Може, сховався де в кущах і чекає, поки ми на берег виліземо?

— І я чув! Прямо над вухом — гуп-гуп, гуп-гуп! — підтвердив Федько, розправляючи крила. Вони знову слухалися свого господаря, тож Вірус злетів, покружляв над водою, тоді піднявся вище й, кинувши оком на зелені простори, гукнув: — Чисто!

Хлопці вже спокійно повилазили з води й стали знімати мокрий одяг.

— Тьху! Я й забув про рюкзак! — сплюнув Біленький, коли не зміг стягнути з себе футболку, бо її тримали шлейки наплічника.

Професор, який викручував свої шорти, нараз зупинився й вигукнув:

— От йолопи! Це ж твій рюкзак на вітрі лопотів! А ми думали — бичок женеться! — розреготався він.

— Точно! — і собі засміявся Біленький. — А я жену і думаю: що ж цей Яшка так швидко бігає! Ні на крок не відстане! — потішався над собою Сашко.

— Зате скупались! — тихо докинув Павлуша. Він вважав себе винним у незапланованих перегонах, тому радів, що все закінчилося сміхом.

— А з села як швидко вийшли! — підтримав його Вірус. — Так би ще годину гуляли! т він бризнув собі на рильце прохолодною водою. — А от Яшка твій дикий копитально!

— Та його все село боїться! Нікому проходу не дає! — підтвердив Павлуша. Він бачив, що на нього ніхто не гнівається, тож йому відлягло від серця.

Хлопці ще трохи покупались. Навіть Федько хлюпався у воді, як величезна кольорова риба, чим дуже здивував друзів, які пам’ятали його страх перед водною стихією під час перших віртуальних мандрів, коли вони потрапили в гості до Маюмби. Маркіз лишень помочив хвоста, кілька разів хлебнув води і розтягнувся на пісочку.

Тим часом одяг майже висох, і в таку спеку було приємно відчувати прохолоду, натягнувши його на вологе тіло.

Біленький закинув на спину рюкзака, в якому ту ж мить умостився Вірус, і рушив до соснового лісу, що темнів уже зовсім неподалік, вказуючи дорогу до озера Чорного. За ним потягнулися друзі. Де Переймало тепер неквапом трюхикав позаду, обнюхуючи запашні

1 ... 16 17 18 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Федько у пошуках чупакабри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Федько у пошуках чупакабри"