Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Молодий місяць 📚 - Українською

Читати книгу - "Молодий місяць"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молодий місяць" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 120
Перейти на сторінку:
ім’я нічого для мене не означало.

— Чарлі послав мене по тебе. Чарлі?

Щось знайоме, я спробувала зосередитися на тому, що говорив незнайомець. Можливо, все решта й не мало для мене значення, але тільки не Чарлі.

Високий чоловік простягнув мені руку. Я витріщилася на неї, не знаючи, що робити.

Його темні очі подивились на мене, якусь мить оцінюючи, а потім він знизав плечима. Швидким і лагідним рухом він підхопив мене на руки.

Я повисла у нього на шиї, поки він швидкими широкими кроками пробирався крізь мокрі дерева. Підсвідомо я знала: мене повинно засмутити те, що мене на руках несе незнайомець. Але в мені не залишилося нічого, що дозволило б мені засмутитися.

Здається, минуло зовсім небагато часу, як з’явилося світло і долинув гул чоловічих голосів. Наближаючись до них, Сем Юлі збавив кроку.

— Я знайшов її! — голосно крикнув він.

Голоси затихли, але потім зазвучали ще гучніше. Мене оточив цілий натовп облич. Та з усього цього хаосу я розуміла тільки голос Сема, можливо, тому що мої груди були біля його грудей.

— Ні. Не думаю, що її ранили, — сказав він комусь. — Вона безперестанку повторює: «Він поїхав».

Невже я говорила це вголос? Я прикусила нижню губу.

— Белло, рідненька, з тобою все гаразд? Цей голос я б упізнала будь-де — навіть спотворений переживанням, як от зараз.

— Чарлі? — мій голос прозвучав якось дивно і тихо.

— Я тут, моя люба.

Мене передали на руки іншому чоловіку, від якого пахло так само, як від мого батька, — це був він. Чарлі трошки присів під моєю вагою.

— Може, краще мені її віднести? — запропонував Сем Юлі.

— Я сам, — сказав Чарлі, перевівши подих.

Він ступав повільно, напружившись. Як я хотіла сказати йому, щоб він опустив мене на землю й дозволив піти самій, та я не могла вимовити й слова.

Було багато ліхтарів, їх несли інші чоловіки. Я подумала, що це схоже на парад або похоронну процесію, і заплющила очі.

— Ми вже майже вдома, люба, — повторював Чарлі час від часу.

Я розплющила очі, коли почула, як відчиняються двері. Ми були на порозі нашого дому, а високий чоловік на ім’я Сем притримував двері для Чарлі, простягнувши до нас руку на той випадок, якщо Чарлі не втримає мене.

Та Чарлі акуратно вніс мене в будинок і підійшов до канапи у вітальні.

— Тату, я вся мокра, — сказала я тихо.

— Яке це має значення? — голос його був грубий. Тоді він заговорив до когось іншого: — Ковдри у буфеті на другому поверсі.

— Белло? — запитав новий голос. Я подивилася на сивоголового чоловіка, який схилився наді мною, і за якусь мить упізнала його.

— Лікар Джеранді? — пробурмотіла я.

— Так, люба, — сказав він. — Ти ранена, Белло?

Мені знадобилася хвилина, щоб відповісти на запитання. Я здивувалася, бо те саме запитання мені поставив Сем Юлі в лісі. Тільки Сем запитав не так: Тебе ранили? Різниця була досить-таки відчутною.

Лікар Джеранді чекав. Одна з його сивих брів вигнулася, а зморшки на чолі стали глибшими.

— Я не ранена, — обманула я. Ці слова були правдиві тільки в тому сенсі, в якому він запитував.

Його тепла рука торкнулася мого чола, а пальці намацали пульс на зап’ясті. Я спостерігала за його губами: він говорив сам до себе, не відводячи очей від годинника.

— Що з тобою трапилося? — запитав він між іншим. Я зіщулилася й притлумила паніку в горлі.

— Ти заблукала в лісі? — підказав він. Я знала, що ми не самі. Поруч стояли три високі чоловіки з темними обличчями — квілеути з Ла-Пуша, індіанської резервації на узбережжі, серед них був і Сем Юлі. Вони стояли поруч і дивилися на мене. Містер Ньютон був разом із Майком та містером Вебером, батьком Анжели; всі вони поглядали на мене нишком, мов незнайомці. Інші голоси долинали з кухні й від вхідних дверей. Мабуть, півміста шукало мене.

— Так, — прошепотіла я. — Заблукала.

Лікар кивнув, замислившись. Він обмацав мою шию в тому місці, де були гланди. Лице Чарлі напружилося.

— Ти втомилася? — запитав лікар Джеранді. Я кивнула й слухняно заплющила очі.

— Гадаю, що з нею все гаразд, — за якусь мить лікар сказав Чарлі. — Просто виснаження. Нехай виспиться, а я прийду до неї завтра, — він замовк. Мабуть, він подивився на годинник, тому що додав: — Вірніше, я прийду сьогодні трохи згодом.

Почувся скрип, коли обидва вони підвелися з канапи.

— Невже це правда? — прошепотів Чарлі. Їхні голоси віддалялися, і я напружилася, щоб почути, про що вони говорять. — Вони й справді поїхали?

— Лікар Каллен просив нас нічого не казати, — відповів лікар Джеранді. — Пропозиція була дуже несподіваною; вони змушені були робити вибір негайно. Карлайл не хотів здіймати бучу через свій від’їзд.

— Не завадило б маленьке попередження, — пробурмотів Чарлі.

Голос лікаря Джеранді звучав якось вибачливо, коли він відповів:

— Ну, так, у такій ситуації не завадило б попередити.

Я не хотіла слухати далі. Я відчула, як хтось накрив мене ковдрою і натягнув її мені на вуха.

Я була на межі зриву. Чула, як Чарлі дякує добровольцям, і вони один по одному розходяться. Я відчула татові пальці у себе на чолі, потім він укрив мене ще однією ковдрою. Кілька разів дзвонив телефон, і він поспішав підняти трубку, щоб я не збудилася він дзвінка. Він тихим голосом пояснював комусь, що зі мною все гаразд.

— Так, ми її знайшли. З нею все гаразд. Вона заблукала. Зараз вона в безпеці, — повторював він знову і знову.

Я чула, як рипить крісло, на якому він збирався ночувати.

За кілька хвилин знову задзвонив телефон.

Чарлі застогнав, зводячись на ноги, а потім помчав, спотикаючись, на кухню. Я ще глибше залізла під ковдру, не бажаючи слухати ще одну таку саму розмову.

— Так, — сказав Чарлі й позіхнув. Його голос змінився, він був набагато стурбованішим, аніж до того. — Де? — (пауза). — Ви впевнені, що це за межами резервації? — (знову мовчанка). — Але що там може горіти? — він говорив водночас стурбовано й зачудовано. — Гаразд, я подзвоню туди й усе перевірю. Він почав набирати номер, і я зацікавилася.

— Привіт, Біллі, це Чарлі… вибач, що дзвоню так рано… ні, з нею все гаразд. Вона спить… Дякую, але я дзвоню не через це. Щойно дзвонила місіс Стенлі. Вона каже, що зі свого вікна на другому поверсі бачить вогні на морських скелях, але я не зовсім… О! — раптом голос його змінився — відчувалося роздратування… чи гнів. — А навіщо вони це роблять?

1 ... 16 17 18 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молодий місяць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молодий місяць"