Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

Очеьидно, таким полагодженням їх домагань годі було Українцям вдоволитися. Ще таки в вересни 1919 вибралася знов депутація до Краєвої Шкільної Ради.

І 8нов польська окупаційна власть про людське око ніби 8мякшила свій режім. Варшавське міністерство віроісповідань і просвіти розпорядком з 4. жовтня 1919

ч. 18.403 знесло домагання обіту польській державі і відкликання присяги вложеної українській державі, вважаючи вистарчаючим зложення службового приречення.

Одначе комісії далі поступали так, як коли-б сього мшстеріяльного розпорядку не було. Так в Снятині

20. жовтня 1919 зголосилося 57 українських учителів 8Л0Жити службове приречення. Одначе староста зажадав від них відкликання присяги українській державі і зложення обіту польській державі. Коли-ж вони, покликуючи-ся на згаданий міністеріяльний розпорядок, відмовилися, староста за кару причислив їх до ґрупи В, себто до тих, які не можуть бути приняіі до служби.

Се-один з богатьох примірів.

Тепер киньмо оком на долю українського учительства. З мущин богато пішло до української армії, так що в учительській службі остали переважно учительки.

Колиж польські війська заняли Східну Галичину, часть українських учителів відійшла з українською армією на Придніпрянську Україну, часть була в воєннім полоні, часть (учителів і учительок) польські власти інтернували. Осталася невеличка часть на волі, яку комісії Краевої Шкільної Ради переважно зачисляли до ґрупи В., себто до тих, які не можуть бути приняті до служби.

Меморіяли й депутації українських орґанізацій нічого не помагали. Польські власти обіцювали розглянути справу, тай на обітниці кінчилося, Найліпший докав, що депутації й доси ходять до польських властий, бо положення українського учительства й української школи не змінилося.

Про дві депутації в вересні 1919 ми вже згадували. В жовтні 1919 знов була депутація. — 20. падолиста 1919 вручено президентови Краевої Шкільної Ради меморіял. — 21. лютого 1920 вручено ме-моріял делеґатови польського міністерства віроіспові-дань і просвіти п. Собінському. — 4. м а р т а 1920 подано знов реферат з представленням Фактів надужить. —

18. марта 1920 подано виказ нових надужить. — 27. марта 1920 предложено знов меморіял. — 2. цвітня 1920 явилася в делеґата Собінського депутація зїзду делеґатів окружних відділів українського учительського товариства „Взаїмна поміч“. Ся депутація між ин. ствердила, що в тім часі ще коло 300 учителів і 10 інспекторів, яким не можна закинути ніякої вини, знаходиться без служби. —

8. липня 1920 внесено знов меморіял. — ЗО. липня

1920 предложено новий спис учителів, непринятих до служби. — 3. вересня 1920 була делеґадія у польського міністра просвіти Ратая.

На сім поки-що вривається ряд українських депутацій і меморіялів в справі українського учительства і української школи.

В кінці зазначимо, що маємо певні відомости про над 150 випадків неприняття до служби і переслідування (арештування, інтернування і т. п.) українських учителів, яким не можна закинути ніякої вини.

2. Стан українського шкільництва.

Висше представлені зарядження Краєвої Шкільної Ради проти українського учительства вже самі говорять і про стан українського шкільництва. Без українського учителя нема української школи. Польський учитель в українській школі є не учителем, а жандармом, який має помагати иншим польським властям держати українське населення в руках і поль-щити. А без української школи нема для українського молодого покоління науки і просвіти. В польській школі українська дитина, коли й буде до неї принята, зустрічає як в учителях так і в учениках окруження крайнє вороже до всего, що українське, окруження, в якім вона виставлена на переслідування і на наругу над всім, що для неї святе.

Отже недопущенням українського учительства до служби польське правительство нищить українську школу, а нищенням української школи нищить змогу науки і просвіти для українського молодого покоління.

Тепер представимо справу в окремих катеґоріях

шкіл.

А. Народні школи. Українські учителі були азняті передовсім в українських школах. Отже ясна річ, що з усуненням українського учительства зі служби українські народні школи переважно не Функціонують. Так загал українського сільського населення остав зовсім без народньої школи.

Де до українського села прийде учитель Поляк, там першим його ділом б перемінити українську школу на польську. В сім помагає йому окружна шкільна Рада, якої предсідателем староста, шєф політичної адміністрації новіту. В сій справі староста поступає дуже просто: приказує громадській раді перемінити українську школу на польську. Для приміру наведемо прикав окружної шкільної Ради в Рогатині з 8. падолиста 1919, ч. 988, виданий до громадської управи в Стратині; він звучить: „Поручається громадській управі, щоби нредложила негайно справу громадській раді і перевела ухвалу, що громада бажає собі знесення української викладової мови в школі і заведення польської.“

Втих містах і місточках, де побіч польських народніх шкіл істнували також українські, Функціонують тільки польські школи, а українські замкнені. Прим., в Яворові староста заявив депутації українських родичів, які домагалися отворення тамошньої української школи, що для українських дітий окремої школи не треба, і наказав оголосити в українській церкві, що українські родичі мають під загрозою кари посилати дітий до польської школи.

У Львові істнуе всего на всего одна міська на-родня школа з українською викладовою мовсю (школа ім. Маркіяна ПІашкевича). Сю школу польські власти посоромилися замкнути, але за те усунули з неї українських учителів і заступили польськими, які відносяться ворожо до українських дітий. Українські родичі висилали до польських властий цілий ряд депутацій, які все чули ті самі заяви: що справу розслідиться і що потрібно зарядиться. Остання така депутація, про яку маємо відомість, була 16. жовтня 1920 у делегата варшавського міністерства просвіти п. Собінського. П. Собінський, вислухавши представлення делегації, удав здивованого, що доси ще не переведено в школі потрібних змін, і обіцяв грозглянути справу й видати потрібні зарядження“...

Де в місті або місточку істнувала українська приватна школа, там шкільні власти її замикають. Так само заборонюють закладати нові українські приватні школи. Для приміру наведемо замкнення української приватної школи в Золочеві і заборону заложення української приватної школи в Станиславові на передмістю „Гірка“.

Б. Середні школи. Як відомо з попередного представлення, мали Українці під австро-польським пануванням в Східній Галичині всего пять ґімназій йані одної середньої школи иншого типу.

Заки в сих пяти Гімназіях можна було знов почати науку, треба було побороти численні перешкоди, ставлені польськими властями головно в Формі переслідувань українських учителів. Крім того прим, у Львові будинок української Гімназії доси занятий польськими властями.

Ще більші перешкоди ставлять польські власти приватним українським