Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Селище на озері 📚 - Українською

Читати книгу - "Селище на озері"

270
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Селище на озері" автора Сергій Вікторович Покровський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 45
Перейти на сторінку:
тоді чутка й про Велику Воду. Хотіли дійти до Великої Води.

— І дійшли? — радо скрикнув Уомі.

Ходжа помовчав, помругав губами і раптом журно похитав головою:

— Не дійшли. Трохи не дійшли, повернули назад. А були вже близько!

— Чули й ми про це,— сказав Карась.

— Так,— мовив Уомі.— Ходжа не дійшов. Піде Уомі. Низький уклін вам, діди. Хоче Уомі набрати дружину для далекого походу. Хто матиме бажання йти — не бороніть. Важко самому йти на край світу.

— Ні! — басовито озвався Піжму,— Сам іди куди хочеш, а молодь не баламуть. Нехай дома лишаються. Наречені й поблизу є.

Піжму аж спітнів, сидів червоний, мов рак, і вочевидь було, що його зачаєна ненависть до Уомі ось-ось прорветься.

Уомі обернувся до Піжму й пильно подивився на розлюченого старого.

— Піжму,— сказав він,— пам'ятай: костур твій у моїх руках. Може, ти забув, то Уомі нагадує.

Піжму підвівся, спаленівши. Злість душила його. Очі блиснули. Він сердито махнув рукою і рявкнув, не дивлячись на Уомі:

— Нехай їдуть на край світу! Нехай їдуть! Тільки хай назад не повертаються.

Він вийшов і роздратовано зашморгнув позад себе хутряну запону.

МОЛОДІ Й СТАРІ

На свою голову розкричався Піжму на раді старих. Те, що він пішов з ради, наче втік, дуже підірвало його авторитет в очах жителів Ку-Піо-Су. Тепер кожному ясно: Піжму боїться. Який же з нього ватаг, коли юнак бере гору над ним?

А Уомі в ці дні став справжнім героєм серед молоді.

Літні люди, і особливо діди, ставилися до цього обережніше. У декого також були підстави побоюватись Уомі.

Після того як Піжму пішов, вони почали говорити:

— Що ж, нехай їдуть!

Дехто, як і сам Піжму, був не від того, щоб позбутися цього занадто вже сміливого Гундиного сина. Але відпускати з ним своїх дітей майже нікому не хотілося.

Та молодь думала інакше. Звичай добувати собі дружин у віддалених поселеннях ввійшов у побут рибноозерців. Це вважалося молодецтвом. Чим далі мандрував юнак, добуваючи наречену, тим більшою була йому шана.

— Чому це не пускати? — обурювався Карась,— Молодим треба добувати наречених? Треба. То про що ж тут сперечатися? Уомі — молодець. З ним не страшно. Та що там молодь! Я сам піду з ними! Годі Карасю вдома сидіти. Можливо, й Карась знайде собі наречену.

Вість про те, що й Карась хоче йти разом з Уомі, розбила останні надії Піжму. Тепер уже ніхто не слухався старих. Молоді кричали:

— І на нашому боці старі!

Слідом за Карасем до Уомі приєднався й сліпий Ходжа. Казки розповідати та пісні співати — ось що обіцяв старий Ходжа. І ще одна сива голова подала голос за молодих — дід Аза. Він був трохи молодший за Піжму. Хвороба та стареча недуга прикували його до постелі. Але Аза розумів молодь.

— Ідіть, ідіть! — бурмотів він кожного разу, вкладаючись спати.— Ідіть, не бійтеся. Сам, коли був молодий...

На цьому Аза замовкав, і ніхто не чув, які славні подвиги юності воскрешала стареча пам'ять.

ПІДГОТОВКА ДО ПОХОДУ

Почали споряджатися в похід. Насамперед потрібні були справні човни. Човнами володіли спільно. Коли заходила мова про те, які саме човни можна віддати учасникам походу, спалахували суперечки.

Для далекого походу необхідні були великі, зручні і швидкохідні човни. Адже з собою треба взяти чимало різних речей: одяг, зброю, сітки та іншу риболовну снасть. Досвідчені люди радили:

— Беріть лижви й полоззя. Не всюди пройдете водою, доведеться тягти човни волоком.

Крім того, треба було мати добрий запас подарунків, щоб миром дійти згоди з батьками наречених. Все це становило чималий вантаж, і маленький човен не годився для такого походу.

Але й ті, хто залишався, не мали анінайменшого бажання обходитися маленькими й поганими човнами. Адже Рибне озеро в непогоду теж не любить жартувати! До того ж дідам і літнім людям зовсім не хотілося віддавати кудись на сторону кращі витвори важкої і тривалої праці, бо кожен човен — то їхнє дітище. Молодь мусила розраховувати головним чином на ще незакінчені човни.

На острові з раннього ранку тепер лунали глухі удари — це стукотіли крем'яні тесла, долота, сокири, відбиваючи шматок за шматком деревину з наполовину вже видовбаних дубових та осикових колод.

А скільки весел та багрів треба було ще зробити!

Другий, не менш важливий клопіт — зброя. В далекий і небезпечний похід слід вирушати добре озброєними. У кожній хижі було кілька списів, луків і стріл. Та ця зброя знадобиться й тут, на місці.

Текту, Уомі, сини Карася та інша молодь невтомно працювали, обробляючи кам'яні наконеччя: маленькі — для стріл, більші — для списів.

Літо вже кінчалося. Надходили осінні дощі. І з кожним днем ставало все ясніше, що про похід годі й думати до весни.

ПІЖМУ

Від самого похорону Мандру старий Піжму втратив спокійний сон. Він боявся. В руках цього Уомі — убивці Мандру — його замовлений костур. Захоче — випустить Хонду, і Вогненна Дівка знову почне мучити Піжму. Старий згадав той час, коли хворів, і волосся заворушилося йому на голові.

Гарячка сама по собі виснажлива хвороба. Та для Піжму найжахливішим був образ Хонди — він добре пам'ятав, як вона приходила ночами спивати його кров.

Майже щоночі він прокидався в тривозі. Сідав на постелі і боязко озирався. Прислухався до тихого дихання сонних домочадців, стежив, як повільно пригасає вогнище, як дотліває, береться сивим попелом жар.

Іноді він підкидав у вогнище кілька сучків і знову лягав, щоб мучитися до самого світанку. Але частіше виходив надвір, згорбившись, опираючись на товстого дубового кия.

1 ... 16 17 18 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Селище на озері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Селище на озері"