Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

не були сприятливі. І зрозуміло чому. Як я тепер дізнався, між нами і царем знаходиться судноплавна річка Тигр[98], через яку можна переправитися лише на суднах, яких у нас немає. Неможливо нам залишатися і на цьому місці, бо тут не можна роздобути провіант. Але жертви були досить прихильні щодо нашого відходу до Кірових друзів. /4/ Тож учинімо так: розійтися і повечеряти, хто чим може; коли ж подадуть сигнал на відпочинок, споряджайтеся у дорогу; коли просигналять вдруге — кладіть поклажу на в’ючних тварин; за третім сигналом ідіть слідом за передовим загоном, тримаючи обози з боку річки, а важкоозброєних — скраю». /5/ Вислухавши його, стратеги й лохаги розійшлися і виконали наказ. З цього часу командував Клеарх, а ті скорялися; хоча вони й не обирали його командувачем, але на ділі переконувалися у його командирських здібностях і в тому, що усім іншим бракує досвіду.

/6/ (Довжина шляху, пройденого еллінами з Ефесу в Іонії до місця битви, становила дев’яносто три переходи — тобто 535 парасангів, 16 050 стадій, а відстань від місця битви до Вавілону, як казали, дорівнює 300 стадіям).

/7/ Звідси, з настанням ночі, фракієць Мільтокіф із своїми вершниками, числом близько 40, і пішими фракійцями, числом близько 300, перейшов на бік царя.

/8/ Клеарх повів решту згідно із встановленим порядком, і вони ішли слідом за ним і прибули до вихідної стоянки, до Аріея та його війська, близько опівночі. Військо залишилося у строю, а стратеги й лохаги зібралися в наметі Аріея. Елліни й Аріей, а також найзнатніші з його почту, дали клятву не зраджувати один одного і бути спільниками. А ще варвари поклялися вести військо правильним шляхом, без обману. /9/ Вони клялися в цьому, заколовши бика, кабана й барана[99], над щитом, причому елліни вмочували у кров меч, а варвари — наконечник списа. /10/ Після складення клятв Клеарх сказав: «Арією, оскільки у нас повернення буде спільним, поділися власними міркуваннями про подальший шлях: чи ми підемо тією ж дорогою, якою прийшли сюди, чи ти можеш вказати на іншу дорогу, зручнішу?».

/11/ Той сказав: «Якщо ми вертатимемося попереднім шляхом, то загинемо з голоду; бо й нині у нас зовсім немає провіанту. Навіть коли ми йшли сюди, то на відстані сімнадцяти останніх переходів ми не могли нічого роздобути у країні, а якщо і було що-небудь, то ми все понищили. Тож у нас тепер намір рушати довшою дорогою, де натомість не бракуватиме провіанту. /12/ Перші переходи зробимо довшими, аби відірватися від царя якомога далі. Як тільки ми відійдемо від нього на два чи три дні шляху, то цар уже не буде у стані наздогнати нас, бо він не посміє переслідувати нас із незначним військом, а ведучи велику кількість людей, він ітиме повільно. До того ж він також відчуватиме нестачу у провіанті. Ось такі, — сказав Аріей, — мої міркування».

/13/ Від такого вимушеного задуму можна було лише потай сховатися або зарадити йому втечею. Випадок став у пригоді еллінам. З настанням дня елліни і варвари вирушили в дорогу[100], маючи сонце правобіч себе, з наміром ще до заходу сонця дійти до сільських місцевостей у Вавілонії, Так воно й вийшло. /14/ Ще в сутінках вони помітили начебто сліди ворожої кінноти, і ті елліни, які у цей час не перебували у строю, побігли шикуватися, а сам Аріей (через поранення він їхав на колісниці) зійшов на землю і почав одягати на себе панцир, як і люди з його почту. /15/ Поки вони лаштувалися у бойовий стрій, повернулися послані вперед розвідники і повідомили, що кіннотників ніде не видно, натомість, пасеться в’ючна худоба. І в одну мить усім стало зрозуміло, що десь поблизу стоїть табором цар, бо ж навіть дим виднівся неподалік у селах.

/16/ Клеарх, бачачи, що солдати втомлені й виснажені від голоду, до того ж пора була пізня, не повів військо супроти ворога. Він не ухилявся і кудись убік, остерігаючись, щоб в Аріея не виникли підозри у втечі, тому і далі вів перед, на чолі передніх частин, і ввечері розташувався поблизу сіл, де все, навіть і дрова, були пограбовані царськими військами. /17/ Передові загони, одначе, розташувалися там, дотримуючись якогось ладу, проте війська, що підходили за ними у темряві, розмістилися на ніч абияк і, перегукуючись, здійняли галас, так що їх почули вороги, які отаборилися неподалік, і деякі навіть повибігали з наметів. /18/ Це з’ясувалося наступного дня, коли поблизу вже не виявилося ані в’ючної худоби, ані табору, ані диму. Мабуть, цар відійшов, злякавшись приходу війська, що й стало очевидним наступного дня. /19/ А втім, цієї ночі і на еллінів напав страх, що у такому випадку спричинилося до метушні й гармидеру. /20/ Клеарх звелів тоді елейцеві[101] Толміду, найкращому із своїх оповісників, закликати усіх до спокою й оголосити, що командири дадуть винагороду в один талант тому, хто вкаже на людину, яка запустила осла в табір. /21/ Почувши ці слова, солдати зрозуміли, що страх був марним і що з командирами усе гаразд, тому швидко заспокоїлися. Удосвіта ж Клеарх звелів шикуватися в бойовому ладі, як це робиться перед битвою.