Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.) 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)" автора Ігор Ільюшин. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 168
Перейти на сторінку:
провадити не могла, отже — відповідної документації не підготувала.

Підкреслимо, що навіть за схвальної оцінки польськими науковцями цієї праці серед них точаться суперечки з приводу того, чи можуть бути покладені в основу об’єктивного дослідження діяльності ОУН і УПА свідчення тих польських громадян, які були свідками, а водночас і потенційними жертвами українських повстанців. Щоб у цьому переконатися, досить переглянути хоча б опублікований 6-й том матеріалів міжнародного історичного семінару «Українсько-польські стосунки в роки Другої світової війни», що пройшов у Варшаві 3–5 листопада 1999 року[82]. Не до об’єктивності було й тим авторам спогадів, які пережили війну й ту людську трагедію, що сталася на Волині в 1943–1944 рр., тим більше, що й спогади нерідко писалися через кілька десятків років після війни.

Однак керуючись незаперечною істиною, що свідки завжди більше знають про те, свідками чого вони були, ніж ті, хто не мав до цього безпосереднього відношення (йдеться про поінформованість стосовно тієї чи іншої події, а не про характер її сприйняття), можна погодитися з твердженням більшості польських істориків і авторів згадуваної праці, що справді саме свідчення й спогади очевидців є основним джерелом інформації про випадки масових або поодиноких убивств цивільних осіб, скоєних різними військовими угрупованнями в роки війни. Отже, їх можна покласти в основу дослідження.

Проблема, на наш погляд, полягає в іншому. Як перевірити отриману від свідків інформацію, аби зроблені на її підставі оцінки якомога більше наблизилися до істини, тобто брали б до уваги всю сукупність обставин (причинно-наслідкові зв’язки), за яких сталася та чи інша подія, був скоєний той чи інший злочин? Вирішення цього завдання потребує, по-перше, наявності інших джерел інформації (за можливості, цілком інакшого походження) задля зіставлення і проведення ретельного порівняльного аналізу. По-друге, не менш важливим є дотримання об’єктивності у підході до такого аналізу людини, що його провадитиме й виноситиме остаточне судження.

І в цьому плані, як нам здається, В. і Є. Семашкам не все вдалося. Річ навіть не в тім, що Владислав Семашко був членом польського підпілля й АК у роки війни на території Володимирщини, а отже — йому при всій старанності важко зберігати об’єктивність у оцінці свідчень таких самих, як і він, учасників військової конспірації або навіть тих його співвітчизників з-поміж цивільних осіб, які ще в роки війни раз і назавжди визначили своє ставлення до українських націоналістичних збройних формувань.

Причину, підозрюємо, багатьох помилок, допущених авторами (вони й самі визнають, що могли припуститися «деяких неточностей»), слід також убачати у малому використанні ними джерел іншого походження: з оунівських документів цитується лише три опубліковані, жодного неопублікованого немає; відсутні німецькі й радянські матеріали, хоча деякі з останніх згадуються у бібліографії. Це робить неможливим зіставлення свідчень польських громадян з аналогічними свідченнями протилежних сторін. Якби праця була лише зібранням свідчень та спогадів — це одна справа. Але коли на підставі цих матеріалів, без будь-якої конфронтації з іншими, автори синтезують власну картину подій — зовсім інша справа. І в цьому разі автори мають нести відповідальність за все, що написали.

Щоб продемонструвати, якою може бути розповідь про одну й ту саму подію у викладі різних сторін, наведемо лише один приклад. Так, у першому томі цієї праці (с. 382) наводиться один із перших випадків убивств часів війни в селі Клюсик Турійської волості Ковельського повіту «українськими націоналістами» польських громадян у такій спосіб:

«15 вересня 1939 р. місцеві українські селяни вбили дев’ятьох поляків, застосувавши перед тим проти них тортури. Замордованих вивезли до сусіднього Радовицького лісу, де всі вони були закопані в землю у спільній могилі».

Джерелом цієї інформації, як указують автори, для них слугували матеріали архіву осередку воїнів 27-ї Волинської піхотної дивізії АК. При цьому В. і Є. Семашки не повідомляють, ні ким саме були вбиті польські громадяни, ні за яких обставин стався цей злочин. Натомість інше джерело, де знаходимо відповідь на ці запитання, дещо змінює уявлення про подію. У доповідній записці наркома внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова від 13 жовтня 1939 р., надісланій зі Львова до Москви на ім’я наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії, читаємо:

«8 октября сего года в лесу близ Турийска Ковельского уезда были обнаружены трупы убитых и зарытых в землю 5 мужчин и 1 женщины. Расследованием установлено, что они являются жителями деревни Клюсик Турийской волости... Эти лица были расстреляны по решению группы членов КПЗУ и бывших политзаключённых из числа жителей этой деревни как провокаторы на следующий день после занятия г. Ковеля частями Красной Армии. Расстрел был якобы санкционирован комисаром одной из войсковых частей Красной Армии. Непосредственное участие в расстреле принимали... все члены КПЗУ, освобождённые из тюрьмы нашими войсками. При выезде наших работников на место местные жители представили документы, подтверждающие провокаторскую деятельность расстрелянных, изъятые ими из архивов судов и полиции»[83].

Таким чином, завдяки зіставленню інформації про одну й ту саму подію, висвітлену джерелами різного походження, ми можемо уточнити дату скоєного злочину, з’ясувати обставини справи та мотиви дій тих, хто його скоїв, отримати конкретні дані про вбивць та їхніх жертв. Зрозуміло, що не про кожну подію можна відшукати документи, які б розповідали про неї з різних боків. Утім сенс наших зауважень полягає в тому, що автори згадуваної праці не ставили собі навіть за мету відшукати ці документи. Наведений нами приклад зіставлення інформації з джерел різного походження доводить, наскільки достовірнішою та об’єктивнішою була б картина зображених у книзі подій, якби такий метод застосовувався. Але, на жаль, через невикористання радянських, українських і німецьких матеріалів це стало неможливим.

1 ... 16 17 18 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"