Читати книгу - "Ми, горобчики"

Нарешті сорока не витримала, налетіла на зозуля й прогнала його в ліс, галасуючи:

— А дідько б тебе вхопив, підла негіднице!

— Ой, ой! — запищав зозулин чоловік, удаючи, ніби дуже злякався, і полетів удвічі швидше за сороку.

Тільки-но сорока погналася за зозулиним чоловіком, зозуля підлетіла з галявини й поклала яйце в сороче гніздо. Після цього вона прожогом метнулася в протилежний бік. Деякий час ми стежили за нею, а потім загубили. Тут з’явилася сорока й почала обурено кричати:

— Ти диви, вона нестиме яйця в моєму гнізді! Куди ж там!

Вона зайшла у свій палац, хвіст її знову висунувся на три кілометри, і ще довго чулося її невдоволене:

— Ти диви, вона нестиме яйця в моєму гнізді, ота негідниця!

Шановний Добродій був дуже здивований тим, що скоїлося.

— Оце називається наука, — хитав він головою, — наука так наука!

З цього приводу я кажу нашим, що хоч ми й ходили до школи, мусимо вчитися все життя, бо і найвченішій людині не вистачає науки. Сиворакша додає:

— Авжеж, не вистачає! Я, приміром, відколи себе пам’ятаю, читаю журнал мод 1903 року і все одно бачу, що науки мені бракує, бо світ постійно розвивається й щодня десь вигадують новий бант. Справді, освічена людина ніколи не спатиме спокійно, якщо не стежитиме за появою нових бантів. Я завжди прагну бути в курсі.

Пішохід, що насвистує, втрутився й собі в розмову.

— По-моєму, — сказав він, — це гарний урок для всіх. Я особисто тричі обминав зозулю, недбало насвистуючи, і зблизька бачив, як вона дивилась і слухала, наче справжній шпигун. У мене ще тоді майнула думка, що то шпигуни стежать за нами й підслуховують. Майте на увазі, що й зараз, коли ми так голосно базікаємо, навколо нас у сутінках ходять шпигуни, стежать за нами й підслуховують. Тому краще розмовляти пошепки, а ще краще зовсім замовкнути.

Ми принишкли. Шпигуни стежили й слухали, та все дарма. Ліс ущух. Звідкись з’явився зозулин брат — пугач — і загукав:

— Чув! Чув!

Сорока заворушилася в своєму палаці й крізь сон запитала згори:

— Ти чув про ту негідницю, дідько б її вхопив, яка хотіла знести яйце в моєму гнізді?

— Чув, чув! — відповів пугач.

Він літав у лісі цілу ніч та все кричав:

— Чув! Чув!

Ми заснули, виспалися, а коли прокинулися, чуємо — він і досі кричить своє:

— Чув! Чув!

Мугик поскаржився, що не зімкнув очей, бо в нього боліло коліно.

— Я не спав цілу ніч, — сказав він. — Мугикаю собі під ніс, щоб не почув якийсь шпигун, і думаю, чи пугач, бува, не шпигун, бо безперестану пильнує й слухає. Таки дійшов я своїм простим розумом, що він шпигун!

Скажу я вам: це непогано — всюди совати свого носа, придивлятися до всього, що бачиш, і з усього робити висновок. Інакше залишишся простим, як сорока, думатимеш, що висиджуєш у своєму гнізді хтозна-що, а висидиш чуже яйце, яке підклав у гніздо якийсь шпигун.

Одного разу Шановний Добродій розповів нам про свою мандрівку до Царгорода. Так воно було чи не зовсім так, не знаю, тому переповім цю історію, як її чув, а читач хай вирішить сам, що в ній правда, а що ні. Ось вона.

Як ви знаєте, в мені давня пристрасть до східних країн, та все немає часу для мандрів. Я вже давно мрію полетіти туди, зустрітися з самим Алі-Бабою, із злодіями, із славнозвісним Гаруном аль-Рашідом, але не вистачає часу для такої тривалої подорожі. Не завадило б і в Індії побувати. В Індії все священне: і корови, і мавпи, а найбільше — горобці. В Індії лише людина не священна, а решта все священне. Отже, все мандрувати збираюся, та через роботу ніколи вгору глянути, шановний добродію!

Одного дня кажу собі: підскочу бодай до Царгорода. Царгород теж на Сході, розташований він недалеко, та й долетіти до нього неважко, треба тільки спитати дорогу. Я переконався, що, розпитуючи, можна дістатися до Царгорода. Тоді саме дозрівали соняшники, вибрав я собі гарний соняшник край дороги, сів, схрестивши ноги, як турок, лузаю насіння й чекаю, коли з’явиться хтось, в кого можна спитати дорогу до Царгорода.

А ось нарешті й той, хто мені потрібний. Так і так, кажу йому. Чоловік пояснив, як дістатись до Царгорода. Він пішов собі далі, а я знов лузаю насіння й чекаю, поки йтиме ще хтось: вирішив перепитати про всяк випадок. Ви не уявляєте, скільки людей проминуло тоді, і я нікого не пропустив, не спитавши дорогу на Царгород. Хто не знав, той не