Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Степовий найда 📚 - Українською

Читати книгу - "Степовий найда"

298
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Степовий найда" автора Френсіс Брет Гарт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 35
Перейти на сторінку:
дні караван був уже в Стоктоні. Єдиний костюмчик Кларенса, який довгий час тримався завдяки латкам, уже давно подерся. В форті Рідж військовий кравець пошив йому з солдатського сукна дитячий костюм, який привертав до себе увагу своєю незвичайністю. А тому було вирішено придбати все необхідне в місцевій крамниці готового одягу. Але марна надія! На його зріст в крамниці нічого не знайшлося, і лише з великими труднощами на старому казенному складі вдалося підібрати матроську форму та горохового кольору куртку з мідними ґудзиками. До всього цього містер Пейтон додав невелику суму грошей на дорожні витрати і листа до родича Кларенса. Поштова карета мала вирушити опівдні. Лишалося тільки попрощатися з супутниками по каравану.

Сюзі вже два дні прощалася з Кларенсом, не обійшлося без сліз. Сюзі виявила навіть готовність їхати разом з ним. Але, коли вони прибули до Стоктона, під впливом нових вражень, а також невеличкого подарунка Кларенса (перший збиток для його маленького капіталу), хвилювання Сюзі трохи уляглося, її заспокоїла обіцянка, що вони розлучаються ненадовго.

І все ж таки, коли клуночок з нехитрими пожитками хлопчика був покладений під лавку в поштовій кареті, його охопило нестримне бажання ще хоч один раз глянути на Сюзі, і він щодуху помчав до каравану. Задихавшись, він зніяковіло появився перед фургоном місіс Пейтон.

— Що це значить? Ти ще й досі не поїхав? — різко вигукнула вона. — Хочеш спізнитися?

Ще хвилину тому Кларенс, який почував себе таким самотнім, міг би відповісти: «Так, хочу». Але тепер, коли хлопчик побачив, яке роздратування викликала його поява, вражений жорстокістю місіс Пейтон, він затремтів і не міг вимовити жодного слова. Він боявся глянути на Сюзі. Але з глибини фургона донісся її голосок:

— Кларенс, дивись, а то й справді карета поїде без тебе!

І вона теж! Кров гарячою хвилею ударила йому в обличчя.

— Я… шукаю Джіма, пані, — рішуче промовив Кларенс.

Обличчя місіс Пейтон презирливо скривилося. З почуттям зловтішного задоволення хлопець повернувся і побіг до карети. І тут, на превелике здивування, він справді побачив Джіма, про якого і не думав.

Джім похмуро спостерігав, як пакували багаж, потім з таким сумним виглядом подав руку Кларенсові, що пасажири могли подумати, ніби він проводжав брата-злочинця до в'язниці. Глянувши крадькома крізь пасма скуйовдженого волосся на інших пасажирів, він хмуро потиснув Кларенсові руку і промовив пошепки, але так, щоб його хриплий голос чули всі:

— Якщо почуєш, що тут щось трапилося, ти здогадаєшся, в чім річ. Мені з ними не по дорозі. Скажи хлопцям з Провалля Мертвяка, щоб чекали на мене з дня на день.

Кларенс і не збирався до Провалля Мертвяка, про яке не мав ані найменшого уявлення, та й Джім, як він догадувався, знав про нього не більше. І все ж таки, коли пасажири почали підозріливо поглядати на скромного сіроокого хлопця, який їхав до такого страшного місця, йому приємно стало думати, що він вступає в життя за таких винятково захоплюючих, хоч і вигаданих обставин.

А коли застояні баскі коні помчали карету, швидкий рух, яскраве сонце, думка про те, що перед ним — нове, вільне і незалежне життя — все це цілком заволоділо його свідомістю.

Трохи згодом його думки відірвалися від захоплюючих картин майбутнього, і він з дитячою цікавістю почав оглядати пасажирів. Він сидів на передній лавці між двома мовчазними пасажирами, один з яких був, певно, фермер, а другий — у чорному вбранні —якийсь чиновник. Нарешті його увагу привернула смуглява з темним волоссям жінка в чорному плащі, без капелюшка, яка сиділа на задній лавці. Вона жваво відповідала на жарти своїх сусідів і двох джентльменів, що сиділи попереду. Кларенсові видно було лише її чорні очі, які зрідка якось здивовано зупинялися на ньому — певно, жінка помітила щире захоплення хлопця. Особливо приємним здався йому її мелодійний голос, в якому почувався чужий акцент. Ніколи ще Кларенс не чув такого приємного голосу, йому вже здавалося, що навіть голос місіс Пейтон, — о, яка зрадлива ти, юність! — поступався перед ним.

Раптом фермер, поблажливо скинувши оком на його гороховий жакет і мідні ґудзики, весело спитав:

— Видно, недавно з плавання, синку?

— Ні, сер, я перетнув усю прерію, — відповів Кларенс, запинаючись.

— Значить, на тобі форма «шхуни прерії»?

Пасажири засміялися, і хлопець зніяковів. Помітивши це, жартівник люб'язно пояснив, що «шхуна прерії» на місцевому жаргоні означає переселенський фургон.

— В Стоктоні я не міг роздобути ніякої іншої одежі, — пояснив Кларенс, не відриваючи погляду від чорних очей на задній лавці. — Люди, мабуть, забули, що в Каліфорнію можуть приїхати діти.

Щирість, з якою Кларенс промовив ці слова, видно, зворушила присутніх, темноволоса жінка шепнула щось своїм супутникам на середній лавці і вони, обернувшись, з цікавістю поглянули на хлопця. Кларенс почервонів і замовк. В цей час карета уповільнила рух — вони піднімалися на гору. Обабіч дороги стояли високі віргінські тополі, з яких подекуди звисали виноградні лози з красивим, яскравочервоним листям.

— Ну й гарні ж, — сказала леді. — От би в зачіску встромити…

Один з кавалерів хотів дістати гілочку через вікно, але це йому не вдалося. У Кларенса промайнула блискуча думка. І коли карета знову піднімалася на гору, кін, за прикладом одного з пасажирів, зіскочив на землю і пішов пішки.

На вершині гори він наздогнав карету. Хлопець розчервонівся, важко дихав, зате в його подряпаних руках була яскравочервона гілочка. Він простяг її одному з пасажирів, чемно сказавши: «Будь ласка, передайте леді».

Кларенс помітив, що на обличчях його сусідів промайнула ледве помітна посмішка. Леді вдячно кивнула Кларенсові

1 ... 16 17 18 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Степовий найда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Степовий найда"