Читати книгу - "Пелле Безхвостий у школі"

— Це більше, ніж я з’їдаю за цілий тиждень, — сказав Сіґґе.

— Може, в тебе негодящі зуби? — спитав Монс.

— Е, ні, — заперечив Сіґґе. — А щодо помешкання, то я запропонував би вам пожити на рудні, що міститься недалеко звідси в лісі. Там є непогана повітка, в якій ніхто нічого не прибирає.

— Гаразд, — зрадів Монс і нявкнув. Тієї ж миті з-за хліва вибігло шестеро котів — кожен зі свого сховку.

— Дозволь відрекомендувати моє мандрівне товариство, — сказав Монс.

— Кожен із нас заплатив по кроні, — випалив Мурре зі Скуґстібле.

— Ми всі житимемо на рудні, — оголосив Монс. — І там на святвечір улаштуємо свято гномів.

— Що за свято гномів? — спитали Біл і Бул.

— Тоді побачите, — відповів Монс. — А зараз гайда на рудню!

Наступного дня, в суботу, Пелле Безхвостий з Бірґіттою, Улле та їхніми татом і мамою прибув до Берґслаґена. Увечері ялинка спалахнула вогнями, та найцікавіше було те, що тато вибрав таку високу ялинку, що мусив її вкорочувати.

— Спиляю верхівку, — мовив тато й спиляв. І тільки-но збирався кинути верхівку на купу сміття, як Бірґітта попросила:

— Не викидай, вона схожа на ялинку. Нехай буде для Пелле!

Таким чином Пелле дісталася власна ялиночка у власному кутку. Бірґітта повісила на неї замість різдвяних карамельок три салаки. Пелле походжав біля ялинки й ласо облизувався. Салака завжди дуже смачна, однак він її не з’їв — о, нехай повисить, хоча б до вечора.

Ум’явши свій різдвяний обід — шматочок сушеної тріски й миску рисової каші, Пелле вийшов трохи прогулятися. Зненацька навпроти нього постав живий-живісінький гном, що ховався за великим каменем. На гномові була червона шапка й біла борода, гейби так, як і годиться.

— Гулігу, — привітався гном. — Будь здоровий з Різдвом і з Новим роком!

— Дякую за вітання, — відповів Пелле. — Щасливо відсвяткувати!

— Увечері всі тутешні гноми влаштовують на рудні грандіозне свято гномів, — правив далі гном. — Ось вони й послали мене запросити тебе на свято.

— А там страшно? — спитав Пелле.

— Страшно? — хмикнув гном. — Хіба ти не знаєш, що гноми не страшні. Серед гномів немає лиходіїв. Усі вони добрі.

— Та я побоююся ваших борід, — зізнався Пелле.

— У всіх гномів бороди гарні, — сказав гном.

— Мені здається, що твоя борода якась крива, — мовив Пелле.

— Бо ти схилив голову, — сказав гном. — То ти підеш зі мною на свято? Там передбачається безліч приємних несподіванок.

— О, як цікаво, — мовив Пелле. — Якщо ти обіцяєш, що це не страшно, то піду.

— Звісно, обіцяю, — відповів гном. — Ну ж бо, гайда!

— Я зроду не бачив у гномів таких зелених блискучих очей, як у тебе, — зізнався Пелле.

— Хіба ти раніше бачив, які в них очі? — спитав гном.

— Ні, мабуть, не бачив, — відповів Пелле.

— Отож-то, — мовив гном.

Вони дісталися до старої рудні в лісі. У темряві зблиснуло кілька зелених очей — напевно, очі гномів, бо коли Пелле підійшов ближче, то помітив на всіх червоні шапки й білі бороди.

— Ну ось, тут ми, гноми, й живемо, — сказав гном-провідник. — Правда ж, у нас затишна рудня?

— Та-ак, — згодився Пелле, а сам подумав: «Дивно, він чимось схожий на Монса, хоча чого б це Монс був тут, якщо він удома, та й у Монса немає бороди».

Двоє гномів голосно хихикнули, й гном-верховода, вліпивши кожному по ляпасові, сказав:

— Ми тут зібралися на свято. За давнім звичаєм наше свято починається хороводом. Та оскільки ти не гном, тобі треба зайти в середину кола.

— А можна мені стати в коло в червоному банті? — засміявся Пелле.

— Можна, — відповів гном.

Проте гноми стали колом і повели танок навколо Пелле, а гном-верховода ще й заспівав. І був то, далебі, не гарний гномський спів, а, можеш собі уявити! — хтозна-колишня зловтішна пісенька:

А далі йшла ще й цілком нова строфа:

Пелле вже замалим не заплакав, коли