Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

Він насилу підняв лівою рукою газету й почав читати статтю. Крім його фото, в газеті був надрукований також знімок жінок. Вони затуляли обличчя руками або одягом і в оточенні поліцейських сідали в автомобіль із гратами. Під знімком стояв підпис:

«ЖРИЦІ КОХАННЯ З КЛУБУ «АФРОДІТА» СОРОМ'ЯЗЛИВО ЗАТУЛЯЮТЬ СВОЇ ОБЛИЧЧЯ».

Тоні пожбурив газету в куток. До цього паскудства він може повернутися й згодом. Спершу треба спробувати залагодити справу з Марією.

Тоні важко підвівся з ліжка, відчув, як у нього пішла обертом голова, й поточився до дверей спальні. Він відчинив їх лівою рукою і побачив тільки, що Марія, шурхочучи сукнею, вийшла з валізою в руках із квартири.

Холодно клацнули, зачиняючись, двері.

Поверхом нижче Марія подзвонила біля дверей сусідки. Сара вже була одягнена. Тоні чув, як обидві спускалися сходами, але так і не зважився покликати їх. Його стримувало ще й те, що нахаби з першого поверху, котрі побили його, знову могли побачити, як він біжить за дружиною.

У його житті щось мало змінитися. Так більше тривати не могло.

Тоні підійшов до шафи й відчинив невеличкий домашній бар. Він намагався не дивитись у дзеркало, боячись побачити своє обличчя. Взявши з полиці почату пляшку віскі, налив собі в склянку.

Віскі Тоні не любив. Цю пляшку йому подарували ще два роки тому на тридцятиріччя. Відтоді її вміст зменшився ледь наполовину. Щоразу, коли до нього приходив хтось із колег, він пропонував ковток із цієї пляшки. Але віскі наче й не меншало. Може, через те, що він так мало спілкувався? А може, через його невпорядкований робочий день? Чи, може, й через те, що цей «Бурбон» нікому по-справжньому не подобався, хоча й був такий дорогий!

Зате на його лікери постійно знаходились охочі.

«А втім, зараз, — подумав Тоні, — склянка віскі — це саме те, що треба». І взявся пити.

Звичайно таке міцне спиртне Тоні завжди розводив, переважно кока-колою або апельсиновим соком. Він закашлявся, але пив далі. Здолавши першу порцію, Тоні знову наповнив склянку наполовину й пішов з нею до кухні. Там він почав шукати в холодильнику яку-небудь рідину, щоб розвести віскі. У нього й справді не було бажання пити віскі. Просто він хотів напитися п'яним і заснути.

Тоні дістав з холодильника дві бляшанки пива, взяв їх під ліву пахву й повернувся до спальні. Холодні бляшанки, торкнувшись тіла, збадьорили його. Цей дотик на хвилю повернув його на землю. Не було ніякого сенсу напиватися. Але він усе ж таки вихилив і другу склянку й запив пивом. Він ще не снідав, і спиртне подіяло дуже скоро.

Повернувшись на ліжко, Тоні заснув майже вмить. Він устиг тільки згадати про лікаря, який пообіцяв йому вільний день.

Тоні пробув удома до самого вечора. Більшу частину часу він лежав у ліжку, скрутившись клубочком, немов побитий пес, пив і ставив сентиментальні платівки. Час від часу він на годину або на дві засинав. Вночі він крутився від безсоння, бо вдень надто багато спав. Він думав про Марію, про Сару і про те, що тепер буде.

Марія, звичайно, повернулася до своєї матері. Але тепер Тоні не хотів там з'являтися, ні в якому разі. Тесть від самого початку не міг терпіти Тоні. При ньому в тестя навіть не раз вихоплювалося слово «лягавий». Вони щоразу позирали один на одного недобрими поглядами, хоч ніколи про це й не розмовляли.

Ще неприємніша була Маріїна мати. Та жінка сподівалася, що в дочки буде щось краще, ніж якийсь жалюгідний комісар. До того ж вона дуже скоро з'ясувала можливості просування по службі в карній поліції. Посадову драбину могла переказати напам'ять. Щоразу, приходячи до них у гості, Тоні чув запитання, коли ж він нарешті стане головним комісаром.

Одна з тещиних подруг була одружена з радником карної поліції, що вийшов ужя на пенсію. Через це теща вважала себе фахівцем з усіх питань у цій галузі.

Тоні подивився по телевізору ще один детективний фільм. Як завжди, він відчув комплекс неповноцінності, бо ніколи не вмів міркувати так швидко, як ті хлопці на телеекрані. Їм не доводилося порпатись в усьому тому паперовому мотлосі, який робив його робочий стіл таким незатишним. Проте вони швидко розв'язували кожне питання.

Тоні був радий, коли йому щастило розв'язати кожне друге чи третє питання. Розв'язати — це означало закрити справу й назвати прокуратурі винного. Більшість злочинців попадалися на місці злочину. Якщо хтось не попадався з речовим доказом одразу, то мав шанс уникнути покарання. Таких було від двадцяти до вісімдесяти відсотків. Хоч офіційна статистика й мала трохи інший вигляд.

Він не знав, що ненавидів більше: несправний кондиціонер, бруд від люльки Мюллера чи осміх у того на обличчі.

Коли Тоні переступив поріг, у кімнаті стояв сморід від люльки, проте самого Мюллера за його столом не було. Тоні кілька разів провів туди-сюди пальцем за коміром сорочки. Голова в нього була важка, і повітря в кімнаті викликало в нього неприємні почуття. Зараз йому потрібен був кисень. Тоні вирішив відчинити вікно, хоча й знав, що це суперечить заведеному тут порядку.

Відколи в кабінеті поставили кондиціонер, відчиняти вікна більше не дозволялося, бо це збивало кондиціонер з режиму роботи. Якщо Тоні зараз провітрить кабінет, то для інших приміщень у будинку це означатиме, що кондиціонер за дві наступні години перетворить їх у сауну.

І все ж Тоні відчинив вікно. Йому було байдуже. Він простяг руку перед широко розчиненими стулками вікна, глибоко вдихнув повітря й уявив собі, як Порно-Мюллер і шеф, у самих спідніх,