Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

Відтак Тоні повернувся до свого столу й виявив на ньому кілька протоколів допитів. Із подивом, але ще без особливої цікавості, брав він протоколи по одному в руки й перебігав кожний очима.

Імена були йому незнайомі. Тільки вчитавшись в один із протоколів, він зрозумів, що сталося. Від обурення Тоні навіть забув зачинити вікно й, вискочивши з кімнати, побіг на найнижчий поверх, де містилося кілька кімнат для допитів. Там він почув стаккато друкарської машинки. Поза всяким сумнівом, то був Мюллер, що пройшов півторамісячні курси друкування на машинці.

Усі інші друкували двома пальцями. Усі, крім Мюллера.

Спочатку Тоні хотів розчинити двері навстіж і розлючено накинутись на Мюллера. Але потім вирішив повестися спокійніше.

Він став під дверима й прислухався.

— Що, на вашу думку, я зробив би з людиною, яка надумала б штовхати мою дружину на проституцію? Я вам скажу! Церемонитись я не став би! І ви мені розповідатимете, що нічого про це не знали? Ну признайтеся, що ви все знали! Може, вам розповів про це навіть хтось із колег, котрий випадково став клієнтом вашої дружини? Так воно, певно, і є! Потім ви підстерегли Маркуса Бергера й убили! Чорт забирай, хто вам за це дорікне? Звичайно, таке карається законом, але ви не дуже тривожтесь. Добрий адвокат легко вас виправдає. Вчинок у стані афекту. Справа цілком ясна. На вашому місці я признався б. Ця довга мовчанка вам анітрохи не допоможе. У вас є привід, але нема алібі. Ну, а що потрібно нам?

— Докази! Вам потрібні докази! Та ви божевільний! Жодному вашому слову не вірю! Спочатку ви розповідаєте мені, що моя дружина нібито працює в якомусь клубі «Афродіта», а потім я ще, виявляється, й сутенера вашого вбив! Та ви просто божевільний! Вам лікуватися треба! Без свого адвоката я більше не скажу вам жодного слова.

— А тепер негайно заспокойтесь. Добре собі уявляю, як вас це схвилювало. Невже ви справді нічого про це не знаєте? Ох, друже, і як тільки можна бути таким сліпим?! Я помітив би, якби моя дружина…

— Я більше не дозволю вам ображати мене! І мою дружину теж!.. Тепер Вустові хвилина здалася слушною. Він тихо відчинив двері й увійшов. Мюллер зустрів його посмішкою.

— Ну як, старий, тобі вже краще?

— Мюллере, що тут діється? Чому ти допитуєш цього чоловіка? І взагалі, яким тоном ти його допитуєш?

Тепер на обличчі в Мюллера був вираз, як у цілком коректного службовця. Він зробив над собою зусилля й сів рівно. Тільки очі його загрозливо поблискували.

— Шеф дав розпорядження допитати батьків і чоловіків. Вони належать до ймовірного кола злочинців.

Поглянувши на розгубленого чоловіка, якого Мюллер щойно допитував, Вуст сказав:

— Вийдімо за двері. Гадаю, нам є про що поговорити. Адже ти з ним уже закінчив?

Мюллер кивнув головою.

— Закінчив. Йому лишилося тільки підписати протокол.

— Підписувати я взагалі нічого не буду. Куди це я потрапив? До божевільні?

Мюллер підвівся й рушив до виходу. За дверима Вуст напався на нього:

— Знаєш, що ти накоїв? Це ж катастрофа! Справжня катастрофа! Декотрі жінки роблять це вже роками. І знаєш чому? Щоб їхні чоловіки ніколи не дізналися, що вони одного разу вскочили в халепу! А ти? Тепер ти своїм допитом повідомляєш чоловіка не тільки про те, що його дружина потрапила в ту неприємну історію, але на додаток іще й про те, що вона займалася проституцією. І зрештою намагаєшся викрити чоловіка як убивцю! Це ж страшенне безглуздя! Ти хочеш відповідати за драми, що розігруються в сім'ях? Ці дурниці треба негайно припинити!

— Не вийде! Ми не можемо дозволити вбивці гуляти на волі тільки тому, що ти — сентиментальний баран! Може, він уже шукає собі нову жертву. Коло причетних до цієї справи окреслене дуже чітко. Іншої можливості проникнути в це коло ми не маємо.

Комісар Вуст нервово покушував нижню губу. Йому теж було ясно, що без допиту окремих чоловіків не обійтися, але те, як це тут робилося, він вважав мерзотою і зовсім марною справою.

Мюллер на знак примирення ляснув його по плечу й запросив до їдальні.

— Ти поки що йди, а я швиденько закінчу з цим чоловіком.

Вуст кивнув головою і попростував до їдальні. Він ішов і питав себе, хто ж тут, власне, керує слідством. Чи його тримають тільки тому, що потім хтось має підставити голову?

У їдальні він звелів Мюллерові скласти звіт про роботу.

— Ми обшукали квартиру. Час настав — як і для того, щоб закрити клуб «Афродіта». Слухай, мушу тобі сказати, тут ти справді дещо проґавив. Такої квартири я ще зроду не бачив. Отакої звукової студії з атрибутами дому розпусти. Ціла стіна вся в полицях і з самими тільки магнітофонними касетами. На кожній касеті акуратно написана точна дата й ім'я жінки. Той тип був, мабуть, із заскоками. Видно, сидів там цілими днями й слухав записи, зроблені в клубі. На стінах — фотографії жінок, яких він шантажував. Майже всі голі. Декотрі фотографії збільшені. На багатьох знімках він був разом з якоюсь жінкою. Майже завжди в ліжку.

Ну й життя ж у нього було! Як я з'ясував, час від часу він приводив у ту квартиру жінок. Робив він це в тому разі, коли вони заробляли надто мало грошей. Вони мусили при ньому слухати магнітофонні записи, в яких самі грали головну роль. А він пояснював їм, що вони робили не так. Він прокручував їм і ті стрічки, з яких вони могли почути, як правильно оббирати клієнта.

Якщо тобі цікаво знати мою думку… Гадаю, він робив це не задля грошей. Він просто огидний сексуальний маніяк. Усе це давало йому втіху. Якби він хотів просто вершки