Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Емілі з Місячного Серпа 📚 - Українською

Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Емілі з Місячного Серпа" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 105
Перейти на сторінку:
серцю зрештою нас покидає. Вона ніколи не зможе відтворити на папері всього записаного у спопелілому зошиті. А коли б і могла, то не наважиться, бо ж тітка Елізабет мусить заглянути в кожну шпаринку, мусить знати все! Батько ніколи не наполягав, щоб вона читала йому свої нотатки й оповідання. Вона залюбки читала батькові, але, якби не хотіла, то він би не силував її. Враз, не полишаючи плакати, водячи рукою в повітрі, Емілі «записала» два речення в жовтий — тепер уявний! — зошит: «Тітка Елізабет є холодною і шорсткою. І непорядною у своїх вчинках».

Вранці наступного дня, коли кузен Джиммі зносив валізи додолу, а тітка Елізабет давала Елен останні вказівки, Емілі прощалася з усім довкіллям. Уклонилася Зарозумілій Смереці, Адамові та Єві.

— Коли поїду геть, як вони за мною тужитимуть! Не буде кому їх любити, — мовила вона сумовито.

Попрощалася з кріслом-гойдалкою, яблунею, з травичкою на галявині перед будинком. А тоді піднялася нагору до своєї кімнати. Віконце у ній завжди єднало її зі світом чудес. У спаленому жовтому зошиті був запис, яким вона особливо пишалася, — «Опис краєвиду з мого вікна». Тут, край вікна, вона любила сидіти і мріяти. А ввечері ставала навколішки й проказувала вечірні молитви. І — то блищали зорі, то порощив у шиби дощ, то пролітали щиглі та ластівки, долинали пахощі розквітлих яблуні та бузку, а то чути було сміх Велительки Вітрів, її зітхання, співи та свисти. Емілі чула їх серед глупої ночі, у грізних хуртовинах. Нині вона не прощалася з Велителькою Вітрів, бо знала, що та помандрує з нею до Місячного Серпа. Але попрощалася з віконцем і зеленим пагорбом, що їх так любила, з деревами коло пагорба та з Емілі-у-Свічаді. Може, в Місячному Серпі буде інша Емілі-у-Свічаді, але ж то буде інша, не та сама. Зняла зі стінки й поклала до кишені малюнок бальної сукні, який вирізала колись із часопису для жінок. Сукня була прегарною, з білим мереживом, з пришпиленими букетиками маленьких троянд і довгим-предовгим шлейфом, що сягав аж до половини кімнати. Емілі щонайменше тисячу разів бачила себе в тій сукні, і щоразу була королевою вроди на уявному блискучому балі.

Внизу на неї вже чекали. Емілі стала прощатися з Елен Грін. Прощалася доволі холодно. Вона ніколи не жалувала Елен Грін, а з того вечора, як Елен відкрила їй, що батько невдовзі помре, Емілі просто зненавиділа її, ще й стала боятися.

Проте нині була заскочена: Елен розридалася й пригорнула її до себе. Просила, щоб Емілі її не забувала, щоб написала до неї, назвала її своїм «любим дитям».

— Я не є твоїм любим дитям, — відрізала Емілі. — Однак листа тобі напишу. А ти будеш добре ставитись до Зухвалої Сел?

— Мені здається, ти більше переймаєшся розлукою з тією кішкою, аніж прощанням зі мною, — просичала Елен.

— Ну, звісно, — відповіла Емілі, здивована тим, що тут взагалі можливе якесь порівняння.

Неймовірним зусиллям вона стрималася від сліз, коли настала черга прощатися з Зухвалою Сел, яка сиділа собі на траві, підібгавши передні лапки.

— Може, колись я ще побачу тебе, — прошепотіла вона, тулячи кішку до себе. — Я певна: добрі кішки йдуть просто на небо.

Від’їхали каретою, де могли розміститися четверо осіб; мешканці Місячного Серпа при потребі завжди послуговувалися цією каретою. Емілі ще ніколи не подорожувала в такому розкішному екіпажі. Взагалі вона їздила мало. Одного разу батько позичив бричку в Габбардів. Дорогою їх трусило немилосердно, але батько цілий час розмовляв із нею і тим перетворив поїздку на справжнє диво.

Кузен Джиммі та тітка Елізабет сиділи в глибині карети; тітка була в капелюшку з чорним мереживом і в такому ж плащі. Тітка Лаура й Емілі займали передні сидіння, а між ними в кошику вмостився Майк.

Емілі дивилася на трав’янисті галявини, на домівку, що незабаром зникла за поворотом, і несподівано подумала, що цей будиночок у лощині виглядає так, ніби має розбите серце. Їй закортіло вистрибнути з карети, побігти назад, аби сказати йому слова розради. Всупереч твердому рішенню не плакати, її очі зайшлися сльозами. Але тітка Лаура простягнула руку понад кошиком, де лежав Майк, і потисла ручку Емілі. Цей порух був майже змовницьким та сповненим гарячого співчуття.

— Я дуже люблю тебе, тітко Лауро, — прошепотіла Емілі.

Очі Лаури були невимовно блакитні, глибокі та приязні.


Розділ 6. Місячний серп

Емілі припала до вподоби ця подорож квітучою країною червня. Ніхто особливо не розмовляв. Навіть Майк поринув у розпачливе мовчання… Кузен Джиммі вряди-годи кидав якісь репліки, радше призначені для самого себе, аніж для інших. Тітка Елізабет то відповідала йому кількома словами, то не озивалася зовсім. Щоразу мовила коротко й шпарко, не викидаючи слів на вітер.

У Шарлоттетауні подорожні затрималися на обід. Емілі, відколи помер батько, апетиту не мала й тепер не могла їсти ростбіф,[1] який поставила перед нею кельнерка. Бачачи це, тітка Елізабет шепнула щось кельнерці, і та невдовзі повернулася з холодною курятиною — ніжною, білою, обкладеною листям салату.

— А це їстимеш? — суворо запитала Елізабет, немовби зверталася до підсудної за гратами.

— Спробую, — мляво відказала Емілі.

Вона була надто перелякана, щоб сказати більше; подужала проковтнути кілька шматків курки, після чого поклала собі набратися духу і з’ясувати питання з їжею.

— Тітко Елізабет, — озвалася вона.

— Ну, що там іще? — відгукнулася тітка, переводячи свої сталеві очі на збентежене личко небоги.

— Я хочу, щоб ти зрозуміла, — почала Емілі майже скоромовкою, а проте дуже чітко, так, аби тітка насправді її зрозуміла, — я не їла ростбіф не тому, що це ростбіф. Я просто не голодна… А курку їм, тільки щоб віддячити

1 ... 16 17 18 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі з Місячного Серпа», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Емілі з Місячного Серпа» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі з Місячного Серпа"