Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

Кілька характерних штрихів про концентарційний табір Заксенхаузен і, зокрема, про бункер «Целленбау» подавав у своїй книжці спогадів «Армія без держави» отаман «Бульба»-Боровець, якого також прикрили тут гестаповці 1 грудня 1943 р. «Саксенгавзен, — писав він, — це було окремо царство есесів у царстві Гітлера. Там, в лісі, побудоване ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в'язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй й Європи. Нас помістили в одному з окремих бункерних бараків, що мав офіційну назву «Целленбау». Я попав у камеру „77“» 75 Далі «Тарас Бульба»-Боровець зауважував, що «Целленбау» мав 90 камер і поряд з ним (в камері «76») сидів французський міністр Дельбо, а в камері «73» — Бандера. «Тарас Бульба» — Боровець аж ніяк не жалівся на обставини свого перебування в «Целленбау». Ось кілька його зауважень.

Допитував його штурмбанфюрер СС Вольф при співучасті гауптмана Шульце.

Іще:

Отак!

І ще одна вкрай неординарна подія сталась між гітлерівцями і бандерівцями. Тепер її по-своєму коментують шанувальники Бандери і бандерівщини, або ті, хто сьогодні дивиться на минуле через перевернутий бінокль. Справа в тому, що й жовтня 1943 р. керівництво ОУН-бандерівців в краї представило «Відкритий лист панові губернатору Галичини доктору Отто Вехтеру з копіями Геббельсу, Гіммлеру, Кейтелю і Франку. В ньому бандерівці запевняли, що, як і раніше, залишаються вірними союзниками гітлерівської Німеччини і роблять усе можливе, щоб війна закінчилась «німецько-українською перемогою». «В Рейху, — вказують у листі, — працює близько 10 відсотків українського населення. Це є ще одним вкладом у війну за долю Європи. Всім своїм Центрам ми наказали здійснювати постачання точно і безперечно. Хто говорить про негативне ставлення Руху бандерівців до питання про поставки (продовольства гітлерівцям — В. М.), той бреше…» 77

А далі в листі, крім запевнень у вірності, прохань і пропозицій, були й іронічні вислови, навіть попередження й погрози. Надворі був кінець 1943-го, гітлерівці втрачали на Східному фронті позицію за позицією, бандерівці думали, що настав час їх і пошантажувати.

Але гітлерівців це серйозно розгнівало. Губернатор дистрикту «Галичина» О. Вехтер, отримавши інформацію про те, що лист було написано і вислано з відома Бандери, наказав заарештувати його братів, Василя й Олександра. Їх відправили в Аушвіц (Освєнцім), де вони згодом померли з голоду. Так інтерпретує цю обставину польський історик Е. Прус в книзі «Herosi spod znaku tryzuba». А в «Енциклопедії українознавства» в статті «Бандера» зазначено: «Обидва брати… вбиті в Аушвіці (Освєнцім) польськими співв'язнями». Тут, як бачимо, дослідникам цього питання потрібно ще буде розібратися в зазначеній ситуації. Однак, усім треба погодитись з тим, що ця подія — ще один парадокс у німецькій політиці стосовно українських нацоналістів із ОУН-бандерівців.

Тут якраз наступив відповідний момент, коли треба питання поставити так: з якою метою гітлерівці ізолюють в концентраційному таборі, разом з багатьма прибічниками, провідника ОУН, який завзято запевняв у своїй вірності нацизмові і всіма силами йому служив, і, водночас, тримають його в смертоносній атмосфері в умовах майже люксу, як високопоставленого заложника?

Перевжана більшість радянських і зарубіжних дослідників цього питання схильні бачити в цьому неабиякому факті політичне ігрище гітлерівців і керівництва ОУН-бандерівців. Правда, цю політичну гру різні автори розшифровують по-різному. Наведемо кілька характерних прикладів.

Відомий польський воєнний історик Ігнаци Блюм писав: «Гітлерівці інсценують арешт керівників українських націоналістів, відкриваючи тим самим можливість розгортання широкої політичної кампанії для розвитку українського націоналізму. Двоякий фарс створення уряду Стецька й арештів переслідують мету представити Бандеру в очах українських націоналістів як мученика, як справжнього борця за «самостійну Україну» і які в одиночку боролись проти німців в ім'я втілення в життя цього гасла…». 78

З І. Блюмом ідентифікується французський історик і публіцист Аллен Герен, додаючи при цьому, що в час перебування в Заксенхаузені, і згодом гітлерівці використовували послуги Бандери «приховано і відкрито». Правда, становище Бандери, вказує автор, не позбавлене гіркоти. «Але гонористий полікан Бандера, — продовжував Герен, — знає, що за гіркоту не платять. До того ж, емісари Канаріса і генерала Лахузена (керівники гітлерівського Абверу — В.M.) всіляко стараються лити бальзам на рани свого агента «Сірого» (тодішня кличка С. Бандери в Абвері — В.М.). З одного боку, не можна допустити, щоб він змішував позицію підручних Гіммлера з їх позицією, а з другого — така инсценіровка дасть можливість ОУН-б остаточно отримати перемогу над ОУН-м. І дійсно, коли Мельник скомпрометує себе відкритим співоробітництвом з нацистськими службами, Бандера стане героєм, запертим у тюрму за свою відданість священій справі «самостійної України». І навіть, якщо потрібно буде кілька збройних сутичок бандерівців з німцями це байдуже, як кажуть, «ліс рубають — тріски летять». 79 (Виділено мною — В.М.)

Ярослав Галан в радіокоментарі від 29 червня 1943 р. «Хто такий Бандера?» зауважував: «Німецькі окупанти… усвідомили, що без допомоги націоналістичних провокаторів їм не вдасться розбити єдиного антинімецького фронту всіх українців без винятку. Тим-то гітлерівці втяли таку штуку: мельникові дозволили і надалі відкрито вислужуватися Берлінові, а Бандері наказали вдавати противника німців, щоб він міг, прикриваючись антинімецькими фразами, стримувати українські маси від справжньої, непримиренноїборотьби з гітлерівськими загарбниками, від боротьби за волю України». 80

Німецький історик Норберт Мюллер: «Фашистські органи все більше старались здобути вигоду із свойого альянсу з буржуазними націоналістами. Враховуючи той факт, що відкрите співробітництво з окупантами лише ще більш дискредитує їх в очах населення, на заключній стадії окупаційного режиму стали застосовувати більш витончені маневри. Так, наприклад, українські буржуазні націоналісти виставляли себе «ворогами» окупантів і мов би для боротьби з ними створювали великі збройні формування. Окупаційні органи, які спочатку придушували прагнення націоналістичних сил до самостійності, тепер пропускали мимо вух антинімецькі фрази і навіть поставляли націоналістам зброю і бюєприпаси, прекрасно знаючи, що вони будуть використані проти партизанів та інших сил народного опору». 81 (Виділено мною — В.М.).

Подібних суджень з цього приводу багато. Однак чіткої відповіді на питання поки-що не дано. В той же час з такими судженнями можна повністю погодитись, бо вони логічні і багато в чому визначають політичний зміст подій