Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Татарський острів" автора Василь Олександрович Лисенко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 99
Перейти на сторінку:
бо треба було брати бандита живим. Краще б було його на місці пристрелити. Іди, Лесю, домовляйся з дідом Захарком. Час не жде.

Дівчина одягнула піджак, вийшла з хати і берегом Прип'яті подалася до діда Захарка. «Хоча б Юрко, — думала, — нагодився. Не так би страшно було. І Марія Федорівна на роботі».

Не встигла Леся підійти до старої верби з розчахнутою вершиною, як побачила Петра Солодовника. Він ішов їй навстріч, привітався, заговорив поспіхом:

— Я тебе з самого ранку чекаю. Мені треба поговорити з тобою. Дуже важлива розмова…

— Сьогодні мені не до розмов, — заперечила дівчина, — хай іншим разом поговоримо.

Хлопець придивився до Лесі, стривожився:

— Ти не хвора? Чи щось трапилося? Так ти кажи, я зразу тобі допоможу. Може, — з надією в голосі запитав Петро, — ви шукаєте квартиру і ти йдеш до діда Захарка? Так переходьте до нас! Моя мати не раз пропонувала. У нас пів-хати пустує.

Леся не знала, як їй повестися в цій несподіваній ситуації. Адже Петро закоханий у неї, і він їй трохи подобався. Тільки ж не буде вона розповідати про появу бандерівця і про його зустріч з матір'ю. Не хотілось й ображати Петра, бо, може, це їхня остання зустріч, остання розмова.

— Так ви переходьте до нас, — наполягав Петро, — не пожалкуєте. І Прип'ять близько, і ліс під боком. Я вас можу сьогодні й перевезти.

Дівчина мовчки йшла поряд, злякано думала, що їх чекає завтра.

Хлопець зупинився, хотів узяти дівчину за руку і не відважився. Тільки дивився на Лесю карими очима, ніби хотів її запам'ятати на все життя.

— Послухай, Лесю, — заговорив далі, — мушу тобі сказати. Я скоро піду в партизани! Про все вже домовлено. Я люблю тебе! Розумієш, люблю! І хіба я винен, що покохав тебе і не можу жити… Кожен день приходжу на берег Прип'яті, щоб хоч здалеку побачити тебе, поглянути, як ходиш з тим есесівцем! — Петро передихнув, сказав з болем у голосі: — Як ти можеш? Він же зрадник! Він же каратель! Ні, гірше, ніж каратель! Він палив Дібровне, убив двох партизан! Він…

— Це неправда! — мимоволі вихопилося в дівчини.

— Правда! — перебив Петро. — Мені розповідали очевидці. Партизан, що вартували біля льоху, знайшли з розтрощеними головами. Все це робота Берегового! Схаменися, Лесю, поки є час! Ти наче осліпла й оглухла, нічого не бачиш, нічого не чуєш!

Хлопець узяв Лесю за руку, Леся пробувала вирватися — і нічого не могла вдіяти.

— Пусти! — промовила, — боляче!

— Скажи мені, Лесю, — допитувався Петро, не чуючи її слів, — будеш дружити зі мною?

— Що я тобі можу обіцяти? — розгублено сказала дівчина. — Пусти мене!

Очі Петра недобре блиснули:

— Чи ти, може, Юрка кохаєш? Так скоро йому каюк буде! Присуд винесено, і вирок теж буде виконано.

— Який вирок? Про що ти говориш? Чого ти до Юрка причепився? — злякано, одним подихом, вигукнула дівчина.

— Кінець твоєму Юрку, — злорадно відповів Петро, все ще тримаючи її за руку.

Леся нічого не відповіла, бо не знала, що сказати. Не буде ж вона розповідати, що Юрко партизанський розвідник і виконує доручення лейтенанта Вершини. І не по своїй волі носить ворожу форму.

У цей час на стежці з'явився Юрко. Він ще зранку пішов до Гончара допомогти попиляти дрова. Юрко прийшов додому, почув від Галини Іванівни новину і побіг доганяти Лесю. Несподівано хлопець побачив на стежці Лесю й Петра. Той тримав її за руку, щось говорив, а дівчина стояла і слухала. Юрко аж очима кліпнув, думав — привиділося. Як же це так?

Хлопець поволі йшов стежкою і гарячково вирішував, що йому робити. Можна повернутися й піти додому, хай собі Леся бесідує з Петром. А можна мовчки пройти повз них, минути подвір'я діда Захарка і вулицею повернутися до своєї хати.

Отак він і зробить, бо ще подумають, що злякався. Пора йому кінчати дружбу з Лесею. Це навіть добре, що зустрів їх.

Юрко хотів пройти по стежці, але Петро заступив йому дорогу:

— Є розмова!

— Що тобі треба?

— Дещо вияснити. От Леся, — Петро все ще тримав дівчину за руку, — сумнівається, чи палив ти Дібровне, чи просто поїхав туди в гості? Убив ти там двох партизан чи я вигадую? І чи вирятував ти есесівців, чи люди даремно на тебе намовляють? Хай дівчина почує, може, вона хоч трохи прозріє!

— Хіба ти піп, — глумливо запитав Юрко, — що я мушу сповідатися перед тобою? За свої вчинки я й відповідатиму!

— І відповіси! Можеш готуватися до сповіді.

— Це вже моє діло, що маю робити, а ти не чіпляйся і не стій поперек дороги! Набридли мені твої прискіпування.

— Іди, іди, жовторотий фольксдойч!

Юрко пройшов мимо Петра та Лесі, немовби й не бачив їх.

— Юрку! — раптом гукнула Леся. — Ти куди? Не лишай мене тут! Я до діда Захарка йшла, а Петро схопив мене за руку і тримає, допитується, чи хочу я з ним дружити. Скажи йому, хай до мене більше не чіпляється…

Юрко, зачувши, ці Лесині слова, вернувся, став навпроти Петра, мовив рішуче:

— Відпусти Лесю! Чого чіпляєшся до дівчини? Солодовник аж побілів від тих слів, ще міцніше стис Лесину руку, зневажливо відповів:

— Не ставай на моєму шляху, бо урветься мій терпець і одержиш по заслузі! А мені б не хотілося об таке гиддя, як ти, бруднити руки.

— Я сказав: відпусти Лесю! — уже сердитіше сказав Юрко. — І більше не приставай до дівчини! Їй твої залицяння не потрібні!

Петро ледве стримувався, щоб не кинутися на Юрка, обпікав його розлюченим поглядом.

— Ти думаєш, Леся з тобою хоче дружити? — видушив із себе. — Фашистський прихвостень! Зрадник!

Юрко зміряв суперника презирливим поглядом і рівним, спокійним голосом,

1 ... 16 17 18 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"