Читати книгу - "Знак чотирьох, Артур Конан Дойль"

- Що це коїться з собакою? - розлютився Холмс.- Хіба вони взяли тут кеб чи полетіли на повітряній кулі?

- Може, вони зупинялися тут на хвилину,- припустив я.

- Так, усе гаразд. Тобі знов узяв слід,- з полегшенням сказав мій друг.

Цього разу пес помчав стрілою; обнюхавши все довкола, він ніби щось надумав і побіг уперед так швидко й рішуче, як іще не бігав цього ранку. Слід, напевно, був зовсім свіжим, бо Тобі не лише мало не заривався носом у землю, а й шарпався з повідка, що тепер заважав йому бігти. З блиску Холмсових очей я бачив, що кінець нашої подорожі вже недалеко.

Наш шлях тепер пролягав по Найн-Ельмс; позаду залишився великий дров’яний склад Бродеріка й Нельсона, що коло таверни «Білий орел». Там собака стрімко побіг у хвіртку і ми опинилися в дворі складу, де вже почали працювати пилярі. Тобі просто по стружках помчав на дорогу, обігнув клуню, проскочив коридор між двома купами дров і нарешті з переможним гавкотом стрибнув на велику бочку, що стояла на візку, на якому її привезли. З висолопленим язиком і блискучими очима Тобі став на бочці, позираючи на нас у чеканні похвали. Всі клепки бочки й колеса візка були вимащені темною рідиною; повітря довкола смерділо креозотом.

Ми з Шерлоком Холмсом перезирнулись і водночас вибухнули нестримним сміхом.

- Що ж тепер? - спитав я.- Тобі втратив свою непогрішну репутацію.

- Він діяв у міру свого розуміння,- відповів Холмс і, знявши собаку з бочки, повів його до виходу з дров’яного складу.- Уявіть собі, скільки креозоту вживає Лондон за один день; тож нічого дивного, що наш слід перетнули. Нині пішла мода просочувати ним дерево. Бідолаха Тобі не винен.

- Тоді, гадаю, варто повернутися до попереднього сліду.

- Так. На щастя, це недалеко. Тепер зрозуміло, чому собака так розгубився на розі Найтс-Плейс: звідти два однакові сліди розходилися в два різні боки. Ми потрапили на хибний слід. Залишається повернутись і піти за іншим.

Це було неважко. Ми привели Тобі туди, де він помилився; там він зробив ще одне коло й нарешті кинувся в зовсім іншому напрямку.

- Боюся, щоб він не привів нас туди, звідки привезли цю бочку з креозотом,- зауважив я.

- Навряд. Погляньте-но, він зараз біжить тротуаром, а бочку везли бруківкою. Ні, цього разу ми на правильному шляху.

Слід повернув до берега, позаду залишилися Белмонт-Плейс і Прінсіз-стріт. У кінці Брод-стріт слід підвів просто до води, де був невеличкий дерев’яний причал. Тобі привів нас на самісінький його краєчок і зупинився, скавулячи й дивлячись на темну швидку воду внизу.

- Не пощастило,- мовив Холмс.- Тут вони взяли човен.

До причалу було прив’язано кілька човнів та яликів. Ми підвели Тобі до кожного, але хоч як він принюхувався, сліду не було.

Недалеко від причалу стояв невеликий цегляний будиночок із дерев’яною вивіскою над другим вікном. На ній великими літерами було виведено: «Мордекай Сміт», а нижче - «Прокат човнів на годину або на день». Інший напис, над дверима, повідомляв, що хазяїн має паровий катер,- про це свідчила й велика купа коксу біля самісінького берега. Шерлок Холмс поволі озирнувсь, і лице його спохмурніло.

- Оце вже погано,- мовив він.- Ці песиголовці виявилися розумнішими, ніж я гадав. Схоже, їм вдалося поховати кінці. Боюся, що відступ вони підготували заздалегідь.

Він підійшов до дверей будиночка. Вони відчинились, і звідти вибігло мале кучеряве хлоп’я років шести, а за ним - огрядна, рум’яна жінка з великою губкою в руці.

- Ходи-но митися, Джеку! - крикнула вона.- Ходи-но, бісеня! А то батько побачить, дасть тобі прочуханки!

- Який милий хлопчик! - почав Холмс.- Який рум’янощокий бешкетник! Чого ти хочеш, Джеку?

Малий із хвилину подумав.

- Шилінг,- відповів він.

- А може, ще чогось?

- Два шилінги,- відповів хлопчина, ще трохи подумавши.

- Тоді тримай! Який чудовий у вас синок, місіс Сміт!

- Хай Господь благословить вас, сер! Такий розумник росте! Нізащо його не вгамуєш, надто коли батька нема вдома, як оце зараз.

- Немає вдома? - розчаровано промовив Холмс.- Шкода, я хотів би переговорити з містером Смітом.

- Він поїхав ще вчора вранці, сер, і, правду кажучи, я вже починаю боятися за нього. Але коли вам потрібен човен, сер, то я можу одв’язати.

- Ні, я хотів найняти паровий катер.

- Ото лихо, сер, він саме на катері й поплив! Оце й турбує мене, бо вугілля там - лише до Вуліча й назад. Якби на яхті, я нічого б не думала: він частенько і до Ґрейвсенда ходить, і навіть ночує там, коли багато справ має. Але ж на катері далеко не заїдеш.

- Він може купити вугілля на будь-якій пристані.

- Може, сер, та він цього не любить. Надто вже, каже, вони деруть за це вугілля. А ще мені не до вподоби отой чоловік на дерев’янці,- в нього пика така мерзенна, й балакає не по-нашому. Чого він щоразу тут тиняється?

- Чоловік на дерев’янці? - здивовано спитав Холмс.

- Еге ж, сер, смаглявий такий, на мавпу схожий,- це він учора по мого старого приходив. А старий мій, певно, вже чекав на нього, бо катер стояв готовий. Скажу вам щиро, сер, не до вподоби це мені.

- Люба моя місіс Сміт,- мовив Холмс, знизавши плечима,- ви даремно боїтеся за свого чоловіка. Звідки ви можете знати, що вночі приходив саме той чолов’яга на дерев’янці? Не розумію, чому ви так упевнено це кажете.

- А голос, сер? Голос його я добре знаю,- такий хрипкий та грубий. Постукав у вікно, коли повертало вже на третю. «Ану-бо, вставай, друзяко,- каже,- час на вахту». Мій старий розбудив Джіма -