Читати книгу - "Княжа Україна, Олександр Олесь"

Приглядався до орди,-

Як вона живе злиденно

Серед лиха та біди,

Як вклоняється то сонцю,

То деревам, то зіркам,

Як вона приносить жертви

Хмарам, вихорам, вітрам…

Ось і Волга, ось і табір.

«Хто це їде? Хто це? Стій!»

«Князь я галицький, Данило…

Де живе тут хан Батий?»

Князь приїхав. Хан татарський

У шатрі своїм сидів.

«Добре, князю, що, хоч пізно,

Ти побачитись схотів.

Поживи у мене в ханстві,

Придивися до життя!

Може, хочеш ти напитись?

Спробуй нашого пиття.

Ти тепер вже наш, татарський»

Хан сміявся, жартував

І замість свого кумису

Пива князеві подав.

Цілий місяць жив Данило,

Цілий місяць гостював,

І не йти на княжий Галич

Хан Данилу обіцяв.

І вернувся князь Данило,

Галич був, як день ясний,

Та сумний був князь Данило,

Як могила, мовчазний.

Раз Данило був на ловах

І у лісі заблудив.

Довго він шукав дороги,

Довго в пущі він ходив.

Аж виходить на поляну:

Ні дороги, ні стежок.

На поляні горб високий,

Вкритий килимом квіток.

«Ось де місце для твердині! -

З уст зірвалися слова,-

Тричі голову розіб’є,

Доки візьме татарва!

І твердиня тут повстане!»

Князь Данило порішив

І залізною рукою

Перший камінь положив.

І робота закипіла,

Ліс рубати почали.

Тут копають рів глибокий,

Там нагортують вали.

На горі будують замок,

Поруч - вежу з стовбурів;

Скільки плотників зійшлося,

Скільки з’їхалось майстрів!

І постало в лісі місто

На досаду татарви,

Забіліли мури, вежі,

Появилися церкви.

А навколо по долині

Скрізь розсипались хати.

Скрізь городи зеленіють

І пишаються сади.

Там, де звір ревів голодний,

Серед лісу на шпилі

Виріс Холм і став на варті

Української землі.

Друге місто будувати

Він над Полтвою звелів.

І на славу Льва-князенка

Князь назвав це місто Львів.

Щоб, скріпивши свої сили,

Стати дужчим в боротьбі,

Князь Данило скрізь шукає

Вірних спільників собі.

Він звернувся і до папи.

Папа каже: «Я готов,

Але хай повстане разом

Вічна спілка двох церков».

І посли пішли на згоду.

Папа князя привітав

І корону королівську

Для Данила передав.

Щоб лунала дужче слава,

Мала більше прав земля,

В Дорогичині Данило

Повінчавсь на короля.

Як довідались татари,

Що повстали Холм і Львів,

Землю Галицько-Волинську

Хан їх знищити схотів.

На волинський Володимир

То не хмара чорна йде,

То не грім гуде далекий,

А то військо хан веде.

Виїжджає князь Василько:

«Залиши мій рідний край!»

Але був глухий, як камінь,

Хан татарський Бурундай.

І Василько підпалити

Рідне місто мусив сам

І діставсь живим у руки

На наругу ворогам.

У похід взяли Василька

І під Холм його ведуть:

«Як, мовляв, Василька вгледять,

Холм без бою віддадуть».

І Василько йде під мури,

Плаче й камені несе.

Радить він здаватись швидше,

Та каміння кида все.

І холмщани зрозуміли

Князя мову бойову,

Що каміння треба брати

Та камінням в татарву!

«Королю не є ти братом.

Не послухаєм слуги!

Не здамося, повоюєм!

Будуть знати вороги!»

І задумавсь хан татарський:

«Мабуть, сила у їх єсть.

А моє стомилось військо;

Що, як втратить славу й честь?»

І, подумавши, він крикнув:

«Гей, на коні, вояки!

Коли тут ми заночуєм,

Нападуть на нас вовки».

І пішло татарське військо.

Холм щасливо врятувавсь,

Та з татарами лихими

Цілий вік король змагавсь.

Син Данила Лев, якому

Збудував Данило Львів,

Після смерті свого батька

На престіл у Львові сів.

Молодий, палкий, хоробрий,

Все життя він рвався у бій.

Все життя не міг знайти він

Стриму вдачі вогняній.

То з татарами воює

На незайманих степах,

То веде на Польщу військо

І змагається в боях.

І зміцнилася держава,

Збагатилася земля,

І просила польська шляхта

Князя Льва на короля.

Володимир, син Василька,

В Володимирі сидів.

Ніжний, тихий, не любив він

Ні походів, ні боїв.

Все в своїх книжках кохався,

Все з ученими сидів.

І своїм життям чернечим

Розбудив у брата гнів.

І брати живуть окремо.

Вічно сваряться вони,

І стоїть над краєм привид

Братовбивчої війни.

Скористалися татари

І приходять із степів.

Так держава підупала

Через нелади братів.

Після Льва закняжив Юрій,

Внук Данила-короля.

І за його панування

Розгорнулася земля.

За Карпатами забрав він

Мукачів і Ужгород.

Знов зміцнилася держава,

Знов на ноги став народ.

Землі Галицьку й Волинську

В одне ціле Юрій злив

І корону королівську

Діда славного носив.

Мудрі теж сини у його

І